Цикл 225
Марк
Марк прокинувся не один. Не розплющуючи очі, він повернувся на бік та обійняв жінку поряд.
— Доброго ранку, — поцілував її в голу спину.
— Ти чого? — почув він голос. І це була не Еліза.
— Вибач, — Марк остаточно прокинувся, різко схопився з ліжка й побіг збиратися.
Поки він приводив себе до ладу, Лора ввійшла у ванну.
— Приємна нічка? — спитала вона.
— Угу, — Марк намагався згадати, а що взагалі вночі було. І чи було. Проте вдаватися в подробиці та розповідати щось Лорі він не збирався: вони давно не спілкувалися.
— Ти щасливий?
Знову запитання. Марк не знав, що відповісти.
— Чому ти питаєш?
— Я, — жінка затнулася. Давалось взнаки довге мовчання. — Чорт, я сумую, Марку.
В офісі Марк сидів у роздумах і ніяк не міг налаштуватися на роботу. Відпивши енергетика з банки, він «завис», тримаючи її в руці. У такому стані його й застав Пеппер.
— Таблицю множення згадуєш?
— Що? — Марк ніби прокинувся. — Та щось я замислився.
— Повір моєму досвіду, зайві думки — зайві, — Пеппер налив із кулера гарячої води собі в чашку. Попри те, що в кав’ярні поряд можна було зробити справжню ароматну каву, шеф віддавав перевагу дешевій розчинній, банка якої оселилася в його столі ще до циклічності.
— Лора скучила. Вважає, ми повинні спробувати ще раз, — випалив Марк.
— Ого, — Пеппер гучно відсьорбнув із чашки. — Ти ж відмовився?
— Не те щоб…
— Я не психотерапевт, тому скажу прямо: сходитися з колишніми — найгірша ідея. Ти не так давно оговтався — і що тепер? Знову пиздостраждати хочеш?
— Та не збираюсь я сходитись, — у голосі Марка відчувалося роздратування. — Просто, — він відвів погляд від шефа, — я цей момент прокручував у голові не раз. А коли він настав — взагалі нічого не відчув. Взагалі!
— То забий. У чому проблема?
— У тому, що це неправильно, — Марк ніби вмовляв сам себе. — Ми розійшлися через петлю. І може, тепер ми зможемо повернутись до нормальних стосунків.
— Ви б розійшлись навіть без петлі, — Пеппер притулився до стіни та пив свою каву. — Люди не змінюються. Петля просто підсвітила те, що й так було.
— Я не хочу рубати з плеча, — підсумував Марк. — Ми домовилися провести цей цикл разом і розібратись.
— Може, відправити тебе у відпустку? — запропонував шеф.
Марк похитав головою.
— Краще дай побільше завдань.
— Господи, хлопче, — Пеппер ледь не закотив очі. — Досить бігати від жінок! Руді, Лора, ще якісь зальотні. Може, тобі не жінка потрібна?
— Та чоловіки — не моє, — гмикнув Марк.
— Я не про це, — шеф повертів чашку в руках. Його голос одразу посерйознішав. — Ти взагалі чогось хочеш?
— Це складне питання, — спробував ухилитися від відповіді молодший оперативник.
— Ой-вей, — фиркнув Пеппер. — Добре, справа твоя, як і життя. Тільки потім не жалійся, що просрав кращі роки.
— Мене все влаштовує, — відмахнувся Марк. Шеф тільки знизав плечима. Поставивши чашку, закурив. — До речі, — він не знав, чи слушний зараз час для такого зізнання, але гірше б уже не стало. — Я бачився з Елізою.
— Це та, з Церкви? — пригадав Пеппер. — І що, розповіла щось цікаве?
— Саєнко досліджував, чи справді кінець світу — реальність. Вона вважає, через це його могли усунути. Хтось із владних.
— Чого одразу не сказала? Дивна, — скривився шеф.
— Бо гадала, що її підозрюють. І що ти вважаєш, що вона бреше.
— Уті-путі, які ми ніжні, — пирхнув Пеппер, а потім серйозно додав. — Ти в це віриш?
— Ти не бачив, як її трусило, — Марк став на захист Елізи. — В неї безсоння від цієї ситуації.
— Господи, Марку! Ти що, спав з нею? — шеф аж поперхнувся сигаретним димом. — І про розслідування розповідав?
— Ні. Та. Ні, — виділяючи кожне заперечення, відповів Марк. — Ми тільки пили та… — Марк не знав, як назвати їхню ночівлю, і не пам’ятав, чи було в них щось. Забагато він випив. — Та навіть якби й переспали? Вона свідок, а не підозрювана.
— Ти мені ще правила почитай, що заборон на трахання ніде нема, — Пеппер масував собі скроні. — В будь-якому разі ти цією справою вже не займаєшся.
— Що за хєрня? Ти мене відсторонюєш від розслідування? — такого Марк не очікував.
— Не через дівчину, не переживай, — шеф загасив сигарету об сейф для зброї. — Поки що я сам розбираюся.
— Але ж…
— Не сунься. Це наказ, — суворо відчеканив Пеппер. — Схоже, Саєнко справді надто глибоко копнув, і треба зрозуміти, кому це не сподобалося. Бо від цього залежить… або наше розслідування замнуть, або…