— Мені подобається, — погодилась Еліза. — То про що хочеш поговорити? Раз єдина спільна тема в нас — табу.
— Я підготував кілька запитань, щоб уникнути незручного мовчання, — оживився Марк. — Наприклад, чи є в тебе домашній улюбленець?
— У мене колись були рибки. Та вони швидко дохнули, бо я забувала їх годувати. Завести щось суттєвіше я так і не наважилася.
— Несподівано.
— Яке наступне запитання?
— Я сподівався, ти для пристойності спитаєш, чи є в мене тваринка.
— Може, зараз і немає. Але точно був якийсь лабрадор. Ти схожий на любителя песиків і відповідального власника. Можна й не питати, щоб це зрозуміти.
— Не вгадала.
— Взагалі?
— Та ні, тільки про лабрадора. В мене вівчарка була, — Марк замислився і додав: — Дивно, що це так помітно.
— Не один ти звик «читати» людей, — грайливо посміхнулась Еліза.
— Тільки тебе все ніяк не прочитаю.
— І, закладаюся, тебе це якраз і чіпляє. Жінка-загадка, ще й причетна до злочину.
— Ми ж домовилися не повертатися до цієї теми, — нагадав Марк.
— Вибач, — хіхікнула Еліза та зайняла рот десертом. — Яке наступне запитання?
— Та, мабуть, мій перелік не підійде до нашої розмови. Може, в тебе є запитання, для різноманітності?
— Хм, — задумливо постукала ложкою по тарілці Еліза. — А це не так просто. Добре. Ти б хотів повернути майбутнє?
— Заманюєш у свою віру? — засміявся Марк.
— Ніби тільки Церква хоче, щоб настало майбутнє. Невже таке важке запитання, щоб не відповісти одразу?
— Ти ж не задовольнишся відповіддю «так» або «ні».
— Мені вистачить. Але буде цікаво, якщо обґрунтуєш.
— Тоді так. Хочу, — Марк доїв своє тістечко та озирнувся на вітрину.
— І?
— Ти ж казала, що цього досить, — Марк знову обернувся до співрозмовниці.
— А ти мені так і повірив.
— Ні, але, — він зітхнув. — Тоді не нудися через моє скиглення. Так, я хочу, щоб майбутнє настало. І не тільки тому, що мої дії нарешті набудуть сенсу. Мені набридло прокидатися в будинку, з якого я маю йти. Набридло залишатися на одному місці з тими самими людьми. Набридло щотижня робити стрижку, щоб не бути схожим на безхатька. А найбільше набридло, що таке стерильне сьогодення тепер сприймається як норма.
— От чесно, — Еліза вдала, що витирає скупу сльозу, — в саме серденько.
— Я попереджав, — без образ промовив Марк і відпив свій напій.
— А взагалі я тебе розумію. На початку це видавалося цікавим досвідом. Але я знаю багатьох людей, для кого він був і залишається травматичним.
— У моєї знайомої на ці дні місячні випали. Я в курсі, що це.
— Це херня. Ні, вона, звичайно, бідолаха, але в загальному масштабі — це їй ще пощастило. А, до речі, ти в багатьох своїх знайомих знаєш про менструальний цикл?
— Ні. Здаюся, це був не найкращий приклад. Давай замнемо цю тему?
— Чому? З неї легко перейти на овуляції, незахищений секс і те, що можна не переживати про ЗПСШ.
— Я планував поспілкуватися про музичні вподобання, подорожі й дитинство, а на третьому побаченні запросити в якесь романтичне місце, — Марк устав з-за столу та підійшов до Елізи.
— Якщо порахувати зустріч у Церкві, це вже третє побачення, — Еліза вигнула спину та закинула голову. — Не думала, що розмови про захворювання такі еротичні.
— Зовсім не еротичні, — Марк узяв дівчину за руку та підтягнув до себе. — Але доволі дієві.
— На це й був розрахунок, — Еліза закинула руки йому на плечі.
Марк підхопив її на руки, щоб ноги обвилися навколо його талії, і посадив на пустий стіл поряд.
— Сподіваюся, все здійснюється за взаємною згодою, і завтра на мене не буде скарги в Комісії.
— Вимкни вже цього поліцейського, — Еліза затулила Марку рота поцілунком та досвідченим рухом розстебнула йому штани.
Цикл 229
Йорґен
Кабінет Йорґена за циклічності став його домом. Колись він ночував у житловому корпусі, але що далі, то менше часу витрачав на сон і відпочинок. Кабінет мав власний санвузол та зручний диван, що дозволяло привести себе до ладу, задрімати на кілька хвилин та знову братися до роботи. Йорґен зміг приборкати час, але так і не навчився жити, ніби часу достатньо.
У кабінеті він теж з’являвся нечасто. Більшу частину дня проводив у лабораторіях та періодично моніторив Машину часу. У ній він був певен, наскільки це взагалі можливо. Її обслуговування вже давно поставили на потік: у понеділок необхідні деталі та матеріали привозять на Острів, у вівторок виготовляють із них запчастини, у середу встановлюють на оболонку, а далі — звичайний нагляд. Ніяких надзвичайних ситуацій давно не траплялося, з персоналу залишилися тільки лояльні та відповідальні. Авжеж, ніхто не скасовував фактор непередбачуваності й чорних лебедів, та всі системи перебували під постійним контролем, тому, якщо трапиться якась халепа, то про неї або одразу дізнаються і швидко зреагують, або… або нікому вже буде перейматися.