Марк усе зрозумів. До місця призначення їхали в тиші, яку заповнювала тільки музика з радіо.
Обрієм називали пляж за містом. Він славився настільки брудною водою, що ніхто ніколи не користувався ним за призначенням, а також тим, що там погано ловив зв’язок. Кращого місця для темних справ годі й вигадати.
Залишивши машину біля траси, Марк з Пеппером пішки спустилися до води. Замість солоного морського повітря відчувалось амбре зі сміття та гнилих водоростей.
— Я говорив із Мілою. Випадок із Дмитром не єдиний, — нарешті почав розмову шеф.
— Чому вона відразу не сказала? — у голосі Марка відчувалося роздратування.
— Вона не знала, — Пеппер закурив. — Санітари приїжджають за викликом, забирають тіла та не ставлять зайвих запитань. Якщо хтось незадоволений чи вважає себе потерпілим — вони наступного циклу до нас безпосередньо звертаються.
— Тоді чому викликали до Дмитра?
— Статут домогосподарства. У разі смерті викликати поліцію. Він просто жив у пристойному будинку, — Пеппер криво всміхнувся. — Дрібниці. Хтось завжди попадається на дрібницях.
— То як Міла дізналася, що були й інші? — Марк роззирнувся навкруги. Сідати на пісок не хотілось, але всі лави та камені стояли задалеко.
— Попитала. Один колега згадав, що якийсь самовбивця, постійний клієнт льодяної кімнати, на черговому циклі виявився вже мертвим, коли вони по нього прийшли, а потім узагалі зник. Інші теж згадали схожі історії. І ще періодично з’являлися люди у вегетативному стані. Думали, що це злочинці. Не всі кожну процедуру дивляться, і ніхто не пам’ятає всіх в обличчя. Тому запитань і не виникало. Тим більше це рідкісні випадки.
— І в Комісію санітари теж зверталися?
Шеф похитав головою.
— Нащо? Їх не Комісія викликає. Та й що б вона зробила? Або відморозилась, або на нас перекинула, — Пеппер задивився на море. — Все веде на Острів. Там збирають обладнання для процедури. І, гадаю, це тільки те, про що ми знаємо.
— Але, як я розумію, Острів працює на забезпечення стабільності. Нащо їм убивати звичайних людей?
— Отож. Звичайних, — наголосив шеф. — Саєнко не був звичайним. Він науковець, спеціалізувався на квантовій механіці. До циклічності викладав в університеті, а ще — він один із розробників темпускопа і, пам-парам, Машини часу.
— Тим більше. Навіщо Острову втрачати цінні кадри? — Марк усе ще був скептично налаштований.
— «Це брехня».
— Ти про що? — не зрозумів Марк.
— Міла розповіла, — пояснив Пеппер. — На початку циклу, поки в нього ще є якісь сили, він бурмоче «це брехня». Можливо, він про щось дізнався.
— Наприклад? Брехня про кінець світу? — припустив Марк. — Такі розмови одразу ходили. І що? Нічого не змінилося.
— Може, він дізнався про щось інше. Не можна скидати з рахунків Церкву. Поки ти яйця до дівчини підкочував, я розпитав інших його колег. Кажуть, десь упродовж трьох циклів він рідко з’являвся на робочому місці та уникав розмов із іншими. Про це тобі Еліза розповідала?
— Якби я знав це раніше, міг би й розпитати, — виказав Марк претензію шефу. — Може, є ще щось, що мені треба знати? Може, Саєнко ще комусь дорогу перейшов.
— Ти вже не розслідуєш цю справу. А Саєнко… Він нам вже нічого не розкаже.
— До речі, а що той острів’янин розповів? Як його, Ґелук?
— Нічого нового, — шеф викинув недопалок і витягнув пачку з-під цигарок. Вона виявилася порожньою. Він повертів її в руках та кинув слідом.
— Тобто? Там нічого не знають про несанкціоновані процедури?
— Я не казав, що не знають, — Пеппер зіскакував із теми. — Розслідування триває, треба ще багато чого дослідити, — він поліз у кишені, щоб хоч кудись подіти руки. — Поїхали назад. Ввімкни поки що кондиціонер, я зараз підійду.
Марк подумав, що шеф хоче відлити на самоті, тому без зайвих слів послухався та пішов до машини.
За кілька хвилин вони вже їхали трасою у напрямку відділку.
— До речі, — Марк не знав, як почати цю розмову, тому вирішив сказати прямо: — я ніби зустрічаюся з Елізою.
Він очікував від Пеппера довгої промови про недоречність стосунків зі свідком та «з усіх дівок ти вибрав цю», але шеф спочатку поринув у роздуми, а потім без зайвих емоцій промовив:
— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш.
Еліза
— Знову на побачення зі своїм поліцейським? — Алекс навіть не відірвалася від комп’ютера, коли Еліза виходила з дому.
— Так. Він майже довіряє мені. Зможу підмовити його принести темпускоп, — поки вони говорили, Еліза взула легкі сандалі.
— Ага. Дуже актуально, — в’їдливо прокоментувала Алекс.