— Перепрошую, — Еліза повернулася до подруги. — Ти маєш щось проти?
— Авжеж ні. Розважайся. Саме те, що зараз потрібно, — Алекс ніби навмисно не відводила очей від екрана та уникала погляду Елізи.
— Що ти від мене хочеш? Щоб я засіла за досліди й не виходила з будинку? — Еліза була незадоволена. — Там, окрім мене, купа народу. Основну роботу вже зроблено, залишилися налаштування.
— Я не розумію, — нарочито холодно промовила Алекс, нарешті відволікшись від екрана, — то ти ночами не спиш, поспішаєш повернути майбутнє і здохнути, то забиваєш на всі плани та тягаєшся по всьому місту з мутним типом, якого ледь не рідним вважаєш.
— Я не… — Еліза зупинилася. — То тебе це турбує? Заради Бога, Алекс! Все під контролем. Не панікуй, добре?
— Ти занадто захоплюєшся, як ти це називаєш… «використанням».
— Я дію за планом, — відрізала Еліза. — І не треба вигадувати того, чого нема.
— Це ти заплющуєш очі на факти, — почула вона в спину, коли вже зачиняла двері. Продовжувати цю розмову й вислуховувати докори подруги Еліза не збиралася, тому швидко вискочила з будинку й поїхала на обумовлене місце.
Сьогодні побачення організовувала вона й обрала для нього невеличке шале з басейном за містом.
— Сюди мало хто їздить, бо напитись і поплавати можна й ближче. Але місцина дуже гарна, — розхвалювала вона локацію Марку.
Їм пощастило, окрім них, відвідувачів не було. Але й персонал теж не з’являвся, що означало — готувати їм доведеться самим.
Спочатку вони спустилися в підвали й вибрали пляшки з вином: пару з рідкісних раритетних та кілька свіжих, минулорічних (за рік до циклічності, якщо бути точним). Після кількох запливів у басейні вмостилися на тапчанах у затінку та відкоркували найдорожчу й найстаршу пляшку.
— Є позитивні моменти в циклічності, скажи? — Марк із задоволенням зробив ковток ще прохолодного вина. — Я не сомельє, але на смак непогано, — оцінив він. — Хоча я віддаю перевагу пиву та міцним напоям.
— Здається, пивний завод теж недалеко. Але сумніваюся, що там підходяща атмосфера.
— Підходяща для чого? — Марк провів рукою по оголеній нозі Елізи.
— Ось саме для цього, — вона закинула ноги на Марка та зробила ковток вина. — Гадаєш, це нормально? Ми сидимо тут, розважаємося, ніби нічого не трапилось…
— Ти про Саєнка?
— Це теж, — Еліза спохмурніла. — Але й загалом. Мені здається, що я відриваюся від реальності. Стільки всього треба зробити, є речі, важливіші за мене, а я…
— Йди сюди, — Марк підсів до дівчини та пригорнув до себе. — Ти ж розумієш, що не можеш зробити те, що від тебе не залежить?
— Проблема якраз у тому, що можу і залежить, — Еліза відчувала, що занадто відкривається. — Але я так відвикла від нормального життя, що занадто захопилася ним.
— Ти про наші побачення? Не сказав би, що вони зовсім нормальні…
— Ти просто проводиш зі мною час, бо нам обом подобається. Не намагаєшся мені допомогти, не випитуєш зайвого. Та й поводишся так, наче ніякої циклічності немає і ми розвиваємо звичайні стосунки. Це дуже нормально.
— То що тобі не подобається? Може, перестанеш картати себе й почнеш робити те, що хочеш?
— Занадто ідеалістично звучить, — посміхнулась Еліза. Їй імпонував такий розвиток подій, та чи зможе вона покинути все, коли до їхньої цілі так близько? Та й не тільки через це виникали сумніви. І ніби як додаткове нагадування, вона відчула, що починається напад. — Мені треба відійти, — Еліза відчула, як судомить пальці, і хотіла втекти в усамітнене місце якомога раніше, щоб Марк нічого не запідозрив.
— Може, потрібна допомога?
Все ж таки Марк помітив хворобливі ознаки.
— Ні, — занадто різко відповіла Еліза. — Щось зі шлунком. Я скоро.
Марк за нею не пішов, тож вона вирішила, що ретирувалася досить добре. Зачинившись у туалеті для персоналу, вона осіла на підлогу. Біль розтікався від пальців рук та ніг до центру тіла. Коли дійде до живота, її конкретно скрутить. Схочеться блювати, але м’язи так напружаться, що навіть видихати повітря стане важко, не те що вичавити із себе блювоту.
Ще одна причина, чому вона не може кинути все, як є. Що б зробив Марк, якби дізнався? Співчував? Шукав спосіб допомогти? Пішов би? В останньому Еліза сумнівалася. Та розповідати про свій стан усе одно не збиралася. Найменше, що вона хотіла, щоб Марк її жалів. Тільки не він. Вона занадто цінувала те, що відбувалося між ними. Легкість, ніжність, спокій, які вона відчувала поряд із ним. Алекс має рацію, вона захопилася.
Без наркотиків напад проходив важче й довше. Коли нарешті Еліза вийшла до Марка, він нервово розмовляв по телефону.