— Як на відео? — гмикнула дівчина. — Просто верх блаженства та щастя, — саркастично заявила вона.
— Якщо абстрагуватися, то так. І з нами все гаразд.
— Можливо, з тобою, — Лора підтягнула ноги до підборіддя. — А в мене місячні, і хрін вони тепер пройдуть.
— Лоро, люба, — чоловік притягнув її до себе й обійняв. — Я не подумав…
— Так на тебе схоже, — очі в Лори заблищали, але замість суму вона обрала злість. — Я не можу на тебе покластися.
— Не кажи так! — заперечив Марк.
— А як? Як, Марку? — Лора схопилася за його руку, але швидко відпустила. — Я не розумію, що буде далі. Я гадала, що найстрашніше — чекати тебе з відряджень та завдань. Коли кожні п’ять хвилин перевіряєш телефон, щоб, не дай Боже, не пропустити дзвінок. А тепер?
— А тепер безглуздо переживати. Я живий, поряд. І так буде завжди, — Марк відсторонився, щоб поглянути в обличчя Лорі, та продовжував тримати її за плечі. — Можемо нарешті не боятися за наше майбутнє.
— Майбутнього вже немає, — дівчина поглянула Марку прямо в очі. — Як ти не можеш цього зрозуміти?
— Ми щось вигадаємо.
— Ага. Як завжди, — Лора звільнилася з-під рук Марка. — Якось буде. Щось зміниться… Не можна постійно сподіватися на щось. Я… Я втомилася від цього, Марку, — вона зробила паузу, збираючись із силами, але так і не сказала, що хотіла. — Піду прогуляюся.
Лора схопила сумку й пішла до дверей.
— Світ змінився, Марку. Гадаю, нам теж потрібно, — і, не очікуючи відповіді, пішла з будинку.
Раптом гуркіт машин заповнив вулицю. Мітингувальники притихли, та за мить їхні крики стали голоснішими за звуки пострілів. Це тривало недовго.
Марк не визирнув у вікно. Забарикадував двері, пішов у дальню кімнату, куди найменше долинали звуки з вулиці, та, за новою звичкою, поліз у телефон дивитися новини. Доциклічні налаштування алгоритмів блокування контенту все ще намагалися приховувати лютий треш, та навала найгірших проявів людської природи все одно проривалася крізь них. Розстріл цілого парламенту, мародерство, залишення новонароджених дітей просто на вулиці й численні вбивства та ґвалтування — ось що складало фон основних подій.
Світ не просто сказився, він насолоджувався цим безумством і не планував його припиняти. В одну мить усі стали рівні. Байдуже, які в тебе статки, бо за гроші вже нічого не придбаєш. Можна зайти в будь-яку крамницю і взяти все, що тобі потрібно. Усім все одно, ніхто не захищає власність, тим більше не свою. Охороні ближче власна шкіра, ніж якась техніка чи коштовності: однаково наступного понеділка вони лежатимуть на своїх місцях.
Новий світ давав можливість робити все, що заманеться, без жодних наслідків. Авжеж, якщо тобі пощастило зустріти циклічність здоровим і в нормальних умовах. Смертельно хворі продовжували помирати кожен цикл, кістки ніколи не зросталися, нежить не минав… І це тільки деякі приклади того, що не змінювалось. Проте такі люди не створювали новин. Вони тихенько залишалися на самоті зі своїми проблемами або вкорочували собі віку. Раз у раз, цикл за циклом. Переживаючи свій власний безперервний кінець світу.
Цикл 207
Марк
Третя ночі. Телефон дзвонив як скажений. Колись приємна мелодія вже викликала в Марка огиду. Лора завовтузилась, але, щойно Марк відповів на дзвінок, швидко заснула.
— Алло, — голос спросоння був низьким та охриплим.
— Прокидайся-прокидайся, новому дню посміхайся! — бадьоро затараторив у слухавку Ахмед. Він потрапив у циклічність не спавши, тому часто виконував роль будильника для своїх колег. Ніхто його не бачив, але кожного понеділка його регіт будив чергового поліцейського. Ходили чутки (чомусь поліцейські обожнювали їх слухати та поширювати), що він зустрів цикл під диким кайфом і до світанку помирав, але Марк у такі балачки не вірив. Він сумнівався, що той, хто має кілька годин життя, марнуватиме їх на благо гуманізму. Та й як би йому передали, кого будити в понеділок?
— Тобі казали, що за таке хочеться вбити?
— Постійно. Тому й не змінюю репертуару, — захихотів чоловік по той бік слухавки. Схоже, це йому навіть досі подобалося. — Прокинувся чи потрібен контрольний продзвон?
— Прокинувся. Дякую, Ахмеде.
Марк відклав телефон. Спокуса полежати ще п’ять хвилинок була нестерпною, та він під час служби навчився підводитись одразу. Швидкі збори — і от він уже в сусідському пікапі рушає за обумовленою адресою. Понеділок — важкий день. Бо саме по понеділках організовуються наймасштабніші лови. І краще їх завершити до світанку, щоб менше очей побачило брудну роботу поліції, яка дозволяє містянам безпечно проживати цикли знову і знов.