Марк
Телефонував Пеппер. Під час вихідних або відпусток колеги чи шеф ніколи не дзвонили. Та й не було таких справ, з якими не можна було б почекати наступного циклу. Не зволікаючи, Марк відповів.
— Марку, — почув він крізь шипіння та перебої зв’язку. Спочатку поліцейському здалося, що це через віддаленість від міста, але телефон показував повну шкалу. — Чуєш? Щось… шить… За… — знову перебої, — стеж… Їдь… — через прогалини між словами не можна було нічого розібрати. — Обр… Повто…
Зв’язок перервався. Марк спробував зателефонувати знову, та тільки натикався на повідомлення «абонент не в мережі».
— Що відбувається? — Еліза повернулася й одразу помітила його хвилювання.
— Пеппер, — коротко відповів Марк. — Щось трапилося, — він перевіряв геолокацію шефа. Мітка зникла, але до цього він був у центрі міста, звідси трохи більше ніж година їзди. — Вибач, мушу йти.
Не зволікаючи, Марк натягнув на мокрі плавки штани, футболку та стрибнув у машину.
— Стій, тут же… — він не дочув, що кричала Еліза.
З ревом машина виїхала на зворотну дорогу. Тільки ближче до міста до Марка дійшло, що поблизу шале не було інших машин. Потім, усе потім. Приїде, забере, відправить когось із колег, або… Врешті-решт, Еліза доросла дівчинка, впорається.
Марк перебирав колег, хто зможе дістатися скоріше.
— Рамон! Ти де? — волав він, розганяючи машину. — Треба перевірити будівлю в центрі… Там Пеппер. Схоже, він у халепі.
У Рамона теж був вихідний, і він перебував далеко від потрібного місця. Певно, гостював у батьків, але Марк про це навіть не подумав. Найближчою виявилася Руді. Вона не зволікаючи рушила на точку.
— Тут нікого немає, — відзвітувала вона Марку.
— Якісь зачіпки? Сліди боротьби?
— Поки що нічого не бачу.
— Камери спостереження?
— Вже викликала техніків.
Голос Руді звучав спокійно та буденно. Вони звикли до поліцейських у ролі постраждалих на різних завданнях. Колись навіть робили «дошку пошани», де ставили позначки про смерті й найживучішим давали жартівливі призи, щось на кшталт корони невразливості з фольги та пояса завбачливості зі скріпок.
Марк приїхав на місце майже одночасно з техніками. Вони вже підключалися до камер відеоспостереження та перевіряли записи. На екрані з’явився Пеппер. Він заглянув у кілька картотек, ніби шукав щось конкретне.
— Нащо він приїхав у приміщення архіву? — запитував себе Марк.
За циклічності архів перетворився на мавзолей пам’яті. Монументальна будівля стояла порожньою та незатребуваною. Наповнювати її не було чим, а лізти в доциклічне минуле не було потреби. Зала, у якій зник Пеппер, ніби цілковито складалася з картотек, у яких містилися реєстраційні записи, копії виданих свідоцтв про народження, шлюб чи смерть та, певно, ще багато різних документів. І хоча реєстри давно перевели в електронний формат, від паперових оригіналів так і не змогли відмовитися. Можливо, щоб майбутні нащадки, як і сучасники, могли через сотні років знову віднаходити архівні записи та досліджувати своє минуле.
Марк повернувся до споглядання запису. На екрані Пеппер обернувся, ніби когось побачив, і на цьому місці зображення зникло.
— Що сталося? — запитав Марк у техніків.
— Запис вимкнено.
— А з інших камер? З зовнішніх? Хто ще заходив у будівлю?
Вони перевірили інші камери, у яких відображалася будівля. Усюди записи були вимкнені.
— Вимкнення здійснено віддалено. Команда надійшла із зовнішнього сервера. Але я не можу відстежити, звідки йшов сигнал, — виправдовувався технік.
— Хто це може бути? У кого є такий доступ? — запитання Марка так і залишилися без відповіді. — Комісія? Острів?
Руді з подивом глянула на Марка. І це можна було зрозуміти. Звинувачувати Комісію здавалося дивним, а про Острів вона не знала.
— Телефон так і не відповідає, — доповіла Руді. — І тут я його не знайшла.
— Що ж це в біса відбувається, — Марк міряв кроками кімнату. — А що з пошуком по обличчю? — він знов звернувся до техніків.
— Намагаємося, — почув у відповідь. — Але якийсь збій у системі. Зв’язуюся з іншими відділами — та сама проблема.
— Дідько! — вилаявся оперативник. — Треба дати наводку по відділах, може, його хтось побачить…
— Марку, — спробувала перебити його Руді.
— Організуємо патрулювання, пошукаємо в тих місцях, де він міг з’явитись…
— Марку.
— Може, варто залучити медіа… — не спинявся він.
— Марку! — гаркнула Руді та вхопила його за плечі. — Просто зупинись. Ти ж розумієш, що ніхто цього не робитиме? Наступного циклу з’явиться, у всіх буває.