— Пропонуєш сидіти на сраці рівно і забити болт? — Марка трусило. Руді не знала всієї картини, тому не так переймалась. Або вдавала. Зникнення шефа — занадто екстраординарний випадок, щоб не звернути на нього увагу. Ще й одразу після допиту керівника Острова.
— Чекай наступного циклу, — вона відвела погляд. — Більше тут нічого робити.
Еліза
Найпростішим варіантом повернутися було самогубство: раз — і опиняєшся вранці у своєму ліжку. Але Еліза занадто розлютилася, щоб так просто вирішити проблему. Після нападу вона очікувала на зовсім інше дозвілля, ніж чалапати до траси в бікіні (авжеж, вона одяглася, але яскраво уявляла собі саме таку картинку).
Злоба давала сил і змушувала діяти. Не раціонально, не найкращим чином, головне — зберігаючи активність та образу на Марка. Зрозуміло, що робота поліцейського має свої особливості, і нагальні виклики — вимушена прикрість. Та змиритися й вибачити — не те, що зараз хотіла зробити Еліза. Особливо після розмови з Алекс. Особливо після усвідомлення, що їй подобається бути поряд із цим звичайним та дещо старомодним чоловіком.
Біля шале стояло кілька велосипедів. Колись їх давали охочим туристам прокататися територією і після багатьох рук та використань, зокрема після значного обсягу випитого вина, вони перебували не в найкращому стані. Але це видавалось кращим, ніж іти пішки.
Еліза давно не їздила на велосипеді, тому деякий час їй знадобився на згадування навичок. До траси, дорогою, яка постійно йшла вгору, вона доїхала на «паливі» з лайки та прокльонів, а далі стало легше. З кількох машин їй свистіли зі сміхом, та невдовзі одна зупинилася і підвезла її до міста, де вже без проблем можна було знайти транспорт.
— Ти навіть не уявляєш, — Еліза грюкнула дверима та поспішила поділитися враженнями з Алекс. Як би їй не хотілося бачити її самовдоволений вираз обличчя, тримати емоції в собі було важче. Вимушена прогулянка на велосипеді не дуже допомогла вивітрити злість на Марка.
— Пропав начальник поліцейського відділку, — Алекс тримала телефон у руці. Здавалося, так вона стоїть уже кілька хвилин.
Забувши про свої пригоди, про лють на Марка, про те, що вона мокра, смердюча та помирає від спеки, Еліза ледь не підбігла до подруги.
— Якого відділку? Коли?
— Нашого, центрального. Це той, Пеппер, який вів розслідування, — Алекс сіла на диван і випустила телефон. — Телефонували з роботи. Підняли на вуха техніків через глушіння зв’язку і розповіли, що сталося.
— Ти гадаєш?..
— Не знаю. Він займався справою Дмитра і тут раптово зник. Не схоже на збіг.
— То поліцію підняли на вуха? Я не чула новин по радіо.
— Поліція заклопотана тим, що хтось глушив сигнали та вимкнув камери спостереження. Начальника не шукають. Вважають, що з’явиться наступного циклу.
— Доволі резонно, — погодилась Еліза. — Хто наважиться щось зробити з начальником поліції?
— Гадаєш, нема кому?
— Певно, Марк вважає, що хтось може, — тепер їй стала зрозуміла його швидка втеча. Злитися більше вона не могла. — Схоже, Пеппер телефонував йому перед зникненням. Зв’язок уривався.
— О, то ви були разом… Тому ти ніби марафон пробігла? — скрививши губи, оцінила Алекс.
— Не через те, про що ти подумала, — Еліза згадала, що все ще на неї ображається. — Трошки проїхалася на велосипеді, — і помітивши спантеличений погляд подруги, швидко додала: — Я не хочу про це говорити, — їй кортіло розповісти більше, але настрою для такої розмови не було. — Піду прийму душ.
Цикл 230
Марк
Скориставшись послугами людино-будильника, Марк вирушив до Пеппера одразу на початку петлі. Він сумнівався, що хтось приїде туди раніше за нього, але не міг чекати ні хвилини. Ще дорогою набирав номер шефа. Ішов виклик, але слухавку ніхто не піднімав.
На вулиці, по якій рівними рядками тягнулися таунхауси, нікого не було. Окрім ліхтарів, світло майже ніде не горіло. Марк підбіг до дверей і голосно затарабанив. Десь загавкав собака. З будинку ніхто не виходив.
Не церемонячись, Марк розбив вікно поряд зі входом і вліз у помешкання. Від галасу собака загавкав ще дужче, а сусіди ввімкнули світло. Він не зважав.
— Пеппере! — кликав він, ідучи коридором.
Він нечасто гостював у шефа, але приблизно пам’ятав планування квартири. Найпершою він оглянув спальню на другому поверсі. Ліжко все ще було застелене, і Пеппера там не виявилось, як і в кабінеті поруч. Марк спустився і оглянув кухню — там теж нікого. Посеред столу стояла почата пляшка бренді. І хоча ранками понеділка Пеппер завжди світився бадьорістю, у Марка зажевріла надія, що він хильнув і міцно заснув.