Дуже худий лисий чоловік лежав на кушетці. Його грудина часто підіймалась-опускалась через важке дихання. Звук був вимкнутий, але, схоже, він стогнав.
— Остання стадія раку, — прокоментувала Орла. — Знеболювальні не допомагали.
До чоловіка підійшла жінка та зробила укол. Якийсь час нічого не відбувалося, потім його дихання почастішало, він почав хапатися за ковдру та в якийсь момент завмер.
— Він помер? — уточнив Йорґен.
— Заснув. Надовго. Без болю.
— І скільки триває ефект?
— Якраз перевіряємо. Наскільки це взагалі можливо, за тиждень. Але схоже, що зміни перманентні.
— Може, ви і пігулки для схуднення робите? — Йорґен не міг повірити, що одна ампула, один укол може припинити біль.
— Ти жартівник не гірший за мене, — зітхнула Орла. — Це не панацея від усіх хвороб. Але сигнали болю вдається заблокувати.
— Разом із відчуттями?
— За відчуття інші зони мозку відповідають. Так, визнаю, вакцина має побічні ефекти. Больовий поріг значно підвищується, та відчуття від будь-яких подразників залишаються. Це працює з постійним болем, як у цього пацієнта. Чи спрацює вона в разі епізодичного болю? Не знаю. Так само не знаю, чи зможе вона допомогти під час нападів. Було б непогано перевірити практично.
— Вона сюди більше не приїде, — Йорґен повернув Орлі планшет.
— У тебе достатньо ресурсів, щоб доставити її сюди.
— Допрацюй вакцину, і я спробую її вмовити. Або поїду прямо до неї та востаннє зраджу.
— Як пафосно, — ледь не закотила очі Орла. — Ти головний, як скажеш. Так це займе більше часу. І попереджаю, симуляція ефекту вакцини — не те саме, що спробувати в реальності на практиці. Я не можу гарантувати стовідсоткового результату.
— Я розумію. Дякую тобі.
Вони знову дивилися на техніків біля Машини часу, які продовжували періодично потрапляти в часові аномалії. Додалася ще одна складність у їхній роботі.
— Скільки в нас є часу? — спитала Орла.
— Весь час світу я вже не можу запропонувати. Сотня циклів, декілька… Вибач, але я не знаю. Ми збираємо всі показники і спробуємо проаналізувати, чому так сталось і до чого треба бути готовими.
— Я б охоче обурилася такою відповіддю, якби з моїми дослідженнями не було б такого самого. З тобою завжди було цікаво і складно працювати.
— Звучить як прощання.
— Краще підготуватися до нього заздалегідь. По твоїх очах бачу, що це справжній пиздець.
— Я його мінімізую, наскільки зможу. І особисто повідомлю тобі, коли треба вшиватися з Острова.
Марк
Отримати темпускоп удалось аж у п’ятницю. Без нагальної потреби (та її зазначення) відділок ставили подалі в черзі. Та Марку це було не принципово, поспішати вже не було куди, Пеппера все одно не повернути.
Спершу він поїхав на місце зникнення шефа. Ходячи з одного до другого кінця зали, Марк намагався вловити хоч якісь звуки, та, окрім кректання Пеппера, нічого не міг виявити. При цьому постійно чувся білий шум, ніби він прослуховує не попередній цикл, а мінімум на сто циклів раніше. У момент зникнення шефа та вимкнення камер почулося легке ляскання. Можливо, далі були кроки, але занадто тихі, щоб сказати напевно.
— А потім скажуть, що цей мобільний деприватор впливає на електроніку, — пробурмотів сам до себе Марк.
Почути, що намагався сказати йому Пеппер по телефону, не вдалося. Він обійшов ледь не всі кімнати архіву, але так нічого й не виявив. Проблеми зі зв’язком виникли якраз тоді, коли глушився звук темпускопа.
— От лайно, — Марк ледь не втратив надію. — Думай, думай, — змушував він себе.
Він занадто захопився пошуками Пеппера і тим, де він є, а не тим, що він намагався сказати. Та й хто зараз це згадає? Марк спробував прокрутити події до зникнення у зворотному порядку. Він був на побаченні, у вихідний. До цього — звичайний робочий день. Тільки роздавав бойові завдання, хоча зазвичай цим займався Пеппер. Напередодні, якраз із шефом, вони їздили за ними у Комісію. А ще раніше…
— А що, якщо, — здогадка здавалася логічною. Недаремно ж шеф їздив з ним на Обрій. Глушилки туди не напхаєш, камер немає. І може, саме про це Пеппер і намагався сказати під час останнього дзвінка.
Не гаючи часу, Марк поїхав на Обрій. Кинувши машину, спустився до пляжу з темпускопом і розшукав місце, де вони тоді розмовляли.
— Якби ж ще точний час згадати, — карав себе.
За кілька спроб йому вдалося вловити їхні голоси. Перемістивши темпускоп на потрібну точку, він вслухався в розмову.