«Тобто? Там нічого не знають про несанкціоновані процедури?» — почув він свій голос.
«Я не казав, що не знають. Розслідування триває, треба ще багато чого дослідити, — сказав Пеппер, після чого почулося шарудіння. Поїхали назад. Ввімкни поки що кондиціонер, я зараз підійду».
Після цього Марк ішов до машини. Незабаром (певно, шеф витримав паузу, щоб він відійшов подалі) знову почувся знайомий голос. Пеппер справді залишив йому повідомлення.
«Сподіваюся, ти докумекав, — зітхнув шеф. — І, сподіваюся, це не знадобиться. Та гірше не буде, — він прокашлявся. — Пам’ятаєш, ця Еліза з Церкви здалася мені знайомою. Я згадав, де її бачив. Вона працювала разом із Саєнком, створила темпускоп. До циклічності їхню роботу якось не дуже висвітлювали, а коли почалася петля — увага була прикута до інших людей. Це не новина, а от те, що її прізвище Ґелук, як і в Йорґена Ґелука, керівника Острова, стало для мене неочікуваним відкриттям. Як я зрозумів, вона не афішує ці родинні зв’язки. Перевірю про всяк випадок ще дані архіву, але, гадаю, що вона його донька. Чому вона не на Острові, а приєдналася до Церкви? Не знаю. Можливо, щось вивідує для Острова, а може, шпигує, щоб Церква не наробила дурниць. Бо видається так, що Церква співпрацює з Корсаками, а вони добряче помотали Острову нерви. Розробки та дослідження Саєнка пов’язані з дестабілізацією Машини часу, а терористичні акти здійснювали якраз для цього, знаючи, куди цілити. Саєнко передавав дані Корсакам, тільки я поки що не в курсі, з благословення Церкви чи таємно. Думаєш, звідки я про це знаю? Бо я під час допитів не на цицьки дивлюсь, а людей розпитую. Колеги Саєнка обмовилися, що він періодично зникав то на цикл, то на два. Тому одразу його й не шукали. Я забрав його домашній комп’ютер. Пароль у нього хріновий, ще й записаний у блокнотику. Може, на початку циклу одразу міняв, та про це вже не дізнатися. Він отримав повідомлення з якоїсь електронної пошти в стилі Домінатор-2000, хрін знайдеш, хто це, але воно стосувалось Корсаків. І Саєнко приєднувався до їхньої мережі. Без техніків залізти туди в мене не вийшло, можливо, ще буде час… Все поки що здається заплутаним, хто, за кого і навіщо. Зрозуміло одне: це розслідування не подобається нікому, — він знову зітхнув. — І я не впевнений, чи хочу, щоб хтось його продовжував. Та… Гаразд, цього досить».
Після процедури Пеппер виявився говіркішим за Саєнка. Можливо, той теж залишив десь «голосове повідомлення», та про нього могли здогадатися тільки його прибічники.
Після послання шефа Марк хотів тільки розслабитися та забутись, якщо це можливо. Найкраще місце для самотнього, але не на самоті, вечора, — авжеж у «Метелику».
Коли він сів за барну стійку, господар закладу навіть не спитав, що він хоче, й одразу підставив чарку з горілкою та закуску: тости з чорного хліба, на яких лежали тоненькі слайси сала з часником. Те, що любив замовляти Пеппер після важкого дня.
Марк вдячно кивнув бармену та осушив чарку.
Він хотів зібрати думки докупи: Острів, процедура, Церква, Корсаки, Еліза… Та що більше він накидався, то роздратованішим та емоційнішим ставав. Пославши холодний розум під три чорти, він вийшов із бару. Його сьогоднішня машина все ще стояла поряд. Не зважаючи на свій стан, Марк рвонув до будинку Елізи. Все одно, якщо щось трапиться, він відбудеться лише штрафом, а якщо аж таке серйозне, що він не доїде, — то розмова сама перенесеться на наступний цикл і, відповідно, на тверезу голову.
Адресу Елізи він дізнався одразу, коли шукав інформацію по свідках. Елітний район маленьких акуратних будинків на околиці. Так, можливо, вона не вдома, або під час циклічності перестала там жити, але йому було байдуже. Наразі він мав шлях, яким збирався прямувати.
Припаркувавшись (якщо можна так сказати про залишену машину посеред дороги), Марк затарабанив у двері.
— Елізо! — горлопанив він, попри пізню годину.
Дівчина виглянула з вікна.
— Ти що, сказився? — пошепки гукнула вона йому.
— Відчиняй! — Марк ударив у двері ногою.
Еліза спустилася і стала біля дверей.
— Я відчиню, якщо ти пообіцяєш не буянити.
— Відчиняй уже! — Марк сумнівався, що зробить їй щось погане, але алкоголь не давав перейти в спокійний режим.
Вона відчинила двері, але тримала їх ледь прочиненими.
— Ти бухий, — констатувала вона. — Відіспись, а потім приходь. Взагалі міг би й перепросити.
Дідько! Він уже й забув, що кинув її саму в шале за містом, та ще й без машини.
— От хрінь! — від несподіваного усвідомлення він переключився і забубонів: — Вибач, я мав одразу зателефонувати, тільки… — але швидко згадав, чого прийшов, перелаштувався і змінив тон. — А взагалі — ні. Це ти маєш перепрошувати!