— Я? — Еліза ледь не забула як дихати. — Що ти мелеш?
— Пеппер — овоч! Лежить у рефрижераторі, як туша. Добрались і до нього…
— Я чула про зникнення Пеппера, — перебила його дівчина. — Не знала, що над ним провели процедуру. Це… сумно, — з тону голосу здавалося, що вона справді переживає. Та це могла бути звичайна маніпуляція.
— Ти мені зуби не заговорюй! Він сказав, що ти — Ґелук, родичка керівника Острова. І ти з Церквою, щоб шпигувати для свого… батька чи хто там він тобі.
— Ти помиляєшся…
— Невже? Ще скажи, що Саєнко не працював на Корсаків.
— Звідки ти це взяв? — Еліза ніби хотіла відхреститися від сказаного.
— Щоб ти замела сліди? Як із процедурою над Пеппером? Ой лишенько, він потрапив на випробування нової зброї, — перекривив він «занепокоєння» Комісії.
— Я тут ні до чого! — від обурення Еліза відчинила двері навстіж та ледь не випхала Марка з подвір’я. Прикидатися, що вона нічого не розуміє, вже не було сенсу. — Може, я й Дмитра замордувала? Якби в нас була така технологія, гадаєш, ми не використали б її проти працівників Острова?
— Думаєш, я тобі повірю? Після всієї брехні?
— Якої брехні?
— Про Саєнка, що ти нічого не знаєш про його дослідження, про себе…
— Ми не чіпали «робочих» питань, — перервала його Еліза. — І я не брехала, просто… не договорювала. — Марк готовий був заперечувати, та вона завадила йому: — Взагалі, у такому стані не схоже, що ти готовий до аргументованої розмови.
— Зате я можу тебе арештувати.
— І на яких підставах? — Еліза не злякалася. Глибоко вдихнувши, вона продовжила спокійним розміреним тоном: — Просто почуй мене, — вона мала спантеличений вигляд, не знала куди подіти руки. — Дозволь усе пояснити, тільки не коли ти п’яний як чіп.
— Я тепер начальник поліції. Повір, щось вигадаю. Хоча нащо вигадувати? Досить того, що ти належиш до терористичної організації.
— Ми так ні до чого не прийдемо, — Еліза намагалася говорити спокійно, але слова Марка мали ефект: їй стало лячно. — Слухай, я розумію, ти не впевнений, чи можна мені довіряти. Та я намагалася бути з тобою відвертою, наскільки це можливо. Давай так, приїжджай завтра сюди на свіжу голову, я спробую все пояснити.
— Не треба мене зупиняти й казати, що робити, — Марк заштовхнув Елізу всередину та схопив за руку. — Я не якийсь наївний хлопчик, щоб на одні й ті самі граблі наступати. Ми поговоримо тут і зараз.
І в цей момент Марк отримав удар чимось по голові. Перед очима промайнув спалах, а потім стало темно. Він упав на підлогу, все ще намагаючись утримувати свідомість.
— Ти з глузду з’їхала, — почув він, як Еліза когось сварить.
— А що мені треба було робити? Сидіти й дивитися? — відповів жіночий голос. — Скажи спасибі, що я його не вбила.
І далі Марк відключився.
Еліза
Еліза майже не спала. На пару з Алекс вони переконались, що Марк витримав удар, перетягнули його на диван та зв’язали підручними засобами. Еліза сподівалася, що тверезим він поводитиметься пристойніше, але перестрахуватися б не завадило. За якийсь час Марк захропів, остаточно впевнивши жінок, що він не тільки виживе, а може, й виспиться. Принаймні точно краще за них.
Так нормально і не вклавшись, удосвіта жінки заливалися кавою серед кухонного безладу, щоб хоч якось збадьоритися. Зазвичай у такій атмосфері їм вистачало тем для обговорення, але безсонна ніч вносила свої корективи. До третьої чашки вони сиділи в повній тиші, яка переривалася тільки хропінням Марка.
— Так, у тебе змінився вираз обличчя, — зауважила Алекс. — Над чим замислилась?
— Ніби мало всього, — позіхнула Еліза. — Думаю, що ми на фінішній прямій, залишилося зовсім трошки, а далі… Далі мені страшно загадувати. Забагато думок у голові, — Еліза ввімкнула кавоварку для чергової порції кофеїну.
— Тільки сьогодні? Щасливиця, — Алекс вирішила остаточно прокидатися. Дістала залишки піци та розігріла їх у мікрохвильовці. Запропонувала Елізі, але та відмовилася.
— Щось я переживаю стосовно Марка, — поділилася хвилюваннями Еліза.
— Учора вранці ти пашіла рішучістю і збиралася все йому розповісти, — нагадала Алекс. — Ну от, він усе знає. Пів справи зроблено.
— Щось мій мозок вирішив прорахувати всі ризики та прифігів.
— Треба йому було цю опцію багато-багато циклів тому ввімкнути, — Алекс дістала піцу та відкусила великий шматок. — То що будемо робити? Вб’ємо його? Потім можемо сховатись, але, ти ж розумієш, всього лише на цикл…