Рамон, трохи пухкенький латиноамериканець із круглим обличчям та по-юнацьки ріденькими вусиками, уже стояв на місці зустрічі з двома спортивними сумками. Його понеділок розпочинався недалеко від відділку поліції, тому за зброю відповідав він. Колеги привіталися кивком. Рамон кинув сумки під ноги, і вони рушили запланованим маршрутом, який Марк проклав у навігаторі по пам’яті. Колись йому було важко запам’ятати адреси й телефони друзів, а тепер, коли можна покладатися лише на власний мозок, виявилося, що це не так важко.
— Точно готовий? — поцікавився Марк. Зазвичай він вирушав на лов удвох із Пеппером, але поліція поповнилася кількома новими членами, зокрема й Рамоном, яких треба було натаскати.
— Так, сер! — виструнчившись, відчеканив молодший колега. Він не так давно приєднався до лав нової поліції й до цього не переймався суспільними потребами. Офіційно він казав, що хоче заробити, щоб полетіти в гості до батьків на інший континент. Проте більшість колег ставилася до такої заяви скептично і вважала, що головною мотивацією став доступ до наркотиків, обіг яких контролювала поліція. Диму без вогню не буває, і в досьє Рамона справді зазначалася наркозалежність, але подолана. Марк не засуджував — головне, щоб працював. У кожного були свої вади, які в циклічності прорвалися назовні. І вміння з ними впоратися часом важило більше, ніж незаплямована доциклічна репутація.
Першою зупинкою став елітний житловий комплекс. Колись фешенебельне місце без консьєржа й охорони було порожнім і безлюдним. Завеликі холи та зависокі стелі пригнічували. Відчувалося, ніби ти потрапив у зачинений музей і пробираєшся по ньому, мов злодій. Попри всі старання не шуміти, кроки оперативників відлунювали в мармуровому холі.
Двері квартири 703, що й не дивно, були зачинені на магнітний замок. Щоб не підіймати галасу, оперативники використали майстер-ключ і тихо ввійшли всередину. Підсвітка працювала навіть уночі, окреслюючи мінімалістичний дизайн. Чоловіки мовчки пройшли коридором до найвіддаленішої кімнати. Крізь смужку прочинених дверей виднілося ліжко, на якому хтось лежав. Вони обережно прочинили двері та підійшли до людини: темноволосої жінки, у тому зрілому віці, коли їй не потрібне схвалення від інших для усвідомлення своєї краси. Вочевидь вона була впевнена у своїй безпеці, бо чужа присутність не перебила її сну. Жінка лежала на шовковому простирадлі гола, ледь укрившись ковдрою.
Марк дістав шприц та нашвидкуруч зробив укол у сідницю.
— Що ви ро…
Жінка не встигла договорити. Паралітик подіяв майже миттєво. Усе тіло ніби задубіло. Рухалися тільки зіниці та ще груди, вони піднімались і опускались від неглибокого дихання. Жінка спостерігала за поліцейськими з незмінним виразом обличчя, тож не можна було зрозуміти, чи відчуває вона страх.
— Феліціє Спінелло, — розпочав стандартну промову Марк, — за свої злочини та невиконання приписів Комісії вас засуджено до повної конфіскації коштів на кредитному рахунку та до вилучення з життя суспільства на десять циклів. Після них вам дадуть ще один шанс на виправлення. Не згайте його. Вирок здійснюється негайно.
Марк подивився на напарника й рішуче кивнув у бік жінки. Рамон наставив на неї зброю і завагався. Забагато казок учать нас, що зло має бути потворним. Повірити, що ця елегантна пані своїми тортурами довела до сказу десяток людей, було майже неможливо. Однак про це красномовно свідчили фото з місць злочинів і звукопередача із темпускопа. Відрізані кінцівки — найлегше, що значилося в її послужному списку. Розслідування вийшло на неї не одразу, бо у «вільний час» жінка поводилась як сумлінна громадянка й мала неабиякі статки. Та для сучасного правосуддя це не мало значення. Підтримка стабільності завжди була в пріоритеті. Навіть ціною корисного громадянина (а вона до таких належала, якщо зуміла заробити стільки кредитів).
Постріл через глушник вийшов майже нечутним. З акуратної дірочки на лобі жінки на білосніжне шовкове простирадло стекла цівка крові.
Вони вийшли з прохолодного холу на вулицю і відразу покрилися липким потом. Для циклічності ніби спеціально обрали найспекотніший тиждень, і від цього пекла не можна було сховатися навіть уночі. Жодного вітерця, жодного натяку на дощ. Спека жадібно витягувала залишки вологи з людей.
— Якесь надто м’яке покарання за такі злочини, — чомусь Рамон зауважив це тільки зараз.
— Бо вилучення — не покарання, — відповів Марк, набираючи повідомлення з адресою для санітарної служби. — Зараз ми просто знешкодили небезпечного злочинця. Часом це потрібніше жертвам, ніж суспільству загалом.