— О, — Марк ніби й чекав цього зізнання, підтвердження того, що ним хотіли скористатися. — От воно як.
Алекс хотіла вставити ще якийсь їдкий коментар, але Еліза не дала їй цього зробити.
— Нам потрібна деяка інформація, доступ до мережі та темпускоп. Кажу як є, — вже не таїлася вона, та все більше втрачала надію, що збереже теплі стосунки з Марком. Проте саме такого розвитку подій Еліза й очікувала.
— Не забагато хочете? Це перевищення службових повноважень, допомога терористам, зрада, — перераховував він. — І чому ви вважаєте, що я зацікавлюся? Мене циклічне життя влаштовує.
— Зараз ти нас, а може й себе, обманюєш, — не погодилась Еліза. — Але то таке. Гадаю, ти захочеш через Пеппера.
— Це його не поверне, — втомлено промовив Марк.
— А якщо я скажу, що поверне? Точніше, що такий шанс є? — запитала Еліза. — Дослідів не зупиняли. Коли створюють отруту, одразу ж шукають протиотруту.
— Ти блефуєш.
— Гадаєш? Люди виходять не тільки з вегетативного стану, а і з коми. За відповідного догляду і часу нейронні зв’язки можна відновити, — стиснула плечима дівчина. — Ми теж постраждали. Дмитро хоч і був першим, але, якщо їх не зупинимо, точно не стане останнім.
— Не зупинимо кого? — різко запитав Марк.
— Острів. Точніше тих, хто на ньому.
Марк
Після розмови Марк узяв тайм-аут, щоб упорядкувати думки. Петлі, машини часу, світові змови… Він ніби потрапив не в найкращий конспірологічний трилер. У житті й так вистачало пригод, щоб ще й у цю втрапити. Та й Еліза. Дідько! Він так і не навчився обирати жінок.
Поліцейський вийшов із будинку і намотував кола по району. Спека не давала зосередитись, але він стійко її витримував. Згадував місії на Близький Схід, там було гарячіше і в прямому, і в переносному сенсі. Ще й при повному обмундируванні, з рюкзаком, переносками, важким броніком, зброєю, не те що зараз — тонкі джинси та футболка. І все ж тоді життя здавалося правильнішим і зрозумілішим теперішнього. Тоді він боявся, а значить, цінував те, що має. Але зараз що далі, то більше Марк помічав, як з кожним циклом його апатія тільки наростає. Те, що раніше було важливим, втратило важливість.
Марк погоджувався, що повернення плину часу — непогана справа. З якогось боку навіть героїчна. Це вабило й будило давні почуття, через які він колись і став військовим: боротьба за справедливість та захист важливих переконань. Пафосні вигуки, які деякий час були сенсом його життя.
У роздумах Марк не відразу помітив, що по інший бік вулиці йшла пара з дитячим візочком, а побачивши, довго не міг відвести погляд. Чоловік із жінкою неспішно прогулювались алеєю разом зі своїм сином, якому на вигляд було близько року, а насправді, певно, п’ять. Усі вони щасливо усміхалися та насолоджувалися прогулянкою.
Дуже мало сімей не розпалося з настанням петлі, а ще менше продовжили турбуватися про своїх дітей, особливо таких маленьких. Малеча не росла й через фізичні обмеження не могла повноцінно розвиватися. Не всі батьки витримували постійний плач та необхідність цілодобового піклування. Що траплялося далі з цими дітьми — Марк намагався не уявляти та не перевіряти. Йому вистачило того, що він став свідком кількох епізодів. Через це він не міг інспектувати батьків, які недобросовісно ставилися до своїх обов’язків. Після кількох розбитих носів (і не тільки) Пеппер перестав відправляти його на такі заняття, та й сам за них не брався — з тих самих причин.
«І що б ти зробив на моєму місці?..» — подумки звернувся до шефа Марк.
Він усе ще не міг відвести погляду від пари з дитиною. Побачити в циклічності таку ідеалістичну сім’ю вважалося справді чимось незвичним. Так само, як і міцні стосунки чи довгострокове (наскільки це можливо для циклічності) планування. Добра порада «живи тут і зараз» проявлялася в найхимернішому вигляді, тож замість залицянь та ніжних побачень люди одразу переходили до сексу, а весілля та сімейне життя з дітьми замінили тусовки з наркотою й оргіями та екстремальні розваги.
— Вам чимось допомогти? — запитав чоловік із дитиною, не в змозі ігнорувати пильний погляд Марка. Його голос звучав м’яко, але відчувалось, що в разі потреби він готовий захищатися.
— Ні, вибачте… — зам’явся поліцейський. — Просто… У вас прекрасна сім’я.
— Дякую, — засміявся чоловік, трохи розслабившись. — Добре, що ми встигли завести дитину до циклічності, — він ніжно поглянув на дружину. Та саркастично хмикнула, але теж усміхнулася.
— І ви ніколи про це не шкодували?
Пара перезирнулася.