— Не багато, але… Є причини. І це ні на що особливо не впливає. Просто, — Еліза ткнулася обличчям у груди Марка. — Дай мені трохи відпочити.
— Хочеш, щоб я пішов?
— Ні, — різко заперечила Еліза. — Ні, будь ласка. Я боюся, що залишилася зовсім сама. Мені здавалося, що мене це не має лякати, але… Дідько, це бісить!
— Спробуй відпочити, — Марк поцілував її у волосся. — Обіцяю, до кінця місії я буду поруч. А далі — твій вибір.
Еліза підняла обличчя до Марка й не змогла втриматися від поцілунку. Подумала, що не така вона вже й утомлена. До того ж секс завжди відволікав її від дурних нав’язливих думок.
Цикл 233
Понеділок, 1 липня
Марк прокинувся в пустому ліжку. Він спробував охопити все навколо. Все, що має або мало значення. Лору на кухні, Елізу за кілометри від нього, але його думки все одно кружляли десь біля Острова. Чоловік сподівався, що у відповідальний момент зуміє «натиснути кнопку» й дозволить майбутньому нарешті справдитися.
Цикл обіцяв бути напруженим, і хоч сьогодні нічого масштабного не планували, Марк хотів уладнати деякі приватні питання.
Нашвидкуруч одягнувшись, він поспішив до сусідського будинку. Не звертаючи уваги на сонні обличчя мешканців, сповнені нерозуміння, він ухопив немовля. Пощастило, що дівчинка була ще зовсім маленькою та спокійною і не влаштовувала ґвалту. Марк завбачливо взяв дитячу суміш у найближчій аптеці, а потім передав разом із дівчинкою Лорі.
— Що за?.. — вона була не так приголомшена, як незадоволена спробою повісити на неї неочікувану роботу.
— Послухай, — суворо звернувся Марк. — Я знаю, у нас були різні моменти в стосунках, та ми все одно залишаємося близькими людьми. Пообіцяй мені, що цього циклу ти не наражатимеш себе на небезпеку та подбаєш про малу.
— Ти що, збираєшся?..
Марк не дав їй договорити.
— Пообіцяй! І, будь ласка, нікому не кажи про це. Я, — він завагався, — я потім усе поясню. А зараз довірся мені.
Лора якусь мить дивилася на нього, як на скаженого, та її погляд швидко змінився на знервований.
— Марку, — вона обійняла свого колишнього, а потім забрала з його рук дитину й міцно притиснула до грудей. — Будь ласка, будь обережним.
— Дякую, Лоро, — він поцілував жінку в лоба, схопив рюкзак та поспішив на вихід. — Хай що б трапилось, я радий, що в нас була спільна історія.
Зачинивши двері, він затримався на порозі, ніби прощаючись із минулим. Врешті-решт, якщо їм удасться, ця мить, як і все доциклічне життя, насправді ним стане. Зсередини будинку почулося тихе схлипування. Лора завжди проводжала його на завдання посмішкою та впевненим виглядом, а потім, тільки-но двері зачинялись, давала волю емоціям, щоразу переживаючи, що вони бачилися востаннє. І, так само, як у минулому житті, Марк із зусиллям змусив себе відірвати ноги від порога й вийти на вулицю, в чергову небезпечну авантюру.
Біля будинку в машині вже чекали Алекс, у великих сонячних окулярах і кепці, та один із Корсаків, теж у темних окулярах.
— Граєтеся в шпигунів? — жартома зауважив Марк.
— Перестраховуємось. Я не можу відключити камери по всьому місту, — фиркнула вона.
— Як завжди, сама люб’язність, — ледь чутно промовив Марк, умощуючись на задньому сидінні.
Першим пунктом призначення став будинок Пеппера. Марк заздалегідь повідомив Мілі, що цього циклу її послуги не потрібні. За легендою, яку вигадали для санітарів, шефа направляють у дослідний центр, щоб спробувати вилікувати ефекти процедури. Цій новині санітарка була невимовна рада.
Цього разу Марк був готовий і без вагань увійшов до будинку, в якому все залишилося таким, як він пам’ятав: півтемрява, працює телевізор, Пеппер на дивані з розплющеними очима.
— Тримайся, друже. Можливо, це востаннє, — прошепотів Марк.
Удвох вони взяли безвольного начальника поліції, посадили в першу ж найближчу машину та зафіксували ременями безпеки.
— Може, в багажник? — запропонувала Алекс, але швидко замовкла, наштовхнувшись на колючий погляд Марка.
Корсак разом із Пеппером поїхав на завод, де вже почала збиратися більша частина команди. Там мали підготувати місце та умови для догляду за Пеппером і Дмитром, якого забирала інша група, про що Марк теж повідомив санітарів. А далі за планом Марк разом із Алекс рушили до поліцейського відділку.
За квартал до нього Алекс зупинила машину.
— Там одна програмка, — дала вона Марку флешку. — Вставиш у комп’ютер, підключений до робочої мережі, а далі я все зроблю.
— На свій чи краще з іншого?
— Все одно. Шлях зламу не відстежується. Якби потрібні були якісь додаткові танці з бубном, я б попередила, — Алекс не змінювала свого неприязного тону.