— Відважне Кроленя, — каже вищирившись. — А зараз я тебе випатраю. Повільно.
Зводжуся, обтрушуюся, по-боксерському здіймаю кулаки, аж раптом відчуваю, якими важкими здаються власні руки. Ніч, проведена в комірці, дається взнаки, і моя впевненість слабшає щосекунди.
Цього разу я наближаюся до нього повільно, роблю фальшиві випади то ліворуч, то праворуч, чекаю, поки він відкриється, але цього так і не стається. Натомість я дістаю удар у щелепу, від якого голова рвучко закидається. Ані другого удару, який влучає мені в живіт, ані третього, що збиває мене з ніг, я вже просто не бачу.
Я геть дезорієнтований, у голові паморочиться. Намарно намагаюся звести дух. Лакей схиляється наді мною, хапає за волосся й видобуває ніж.
— Агов, ти! — гукає Анна.
Її поява відвертає його увагу лише на мить, але й цього досить. Я вислизаю з Лакеєвих рук, кóпаю його в коліно, потім, поціливши плечем в обличчя, ламаю йому носа. Його кров юшить мені на сорочку. Лакей відступає в глибину коридору, хапає якийсь бюст, швиргає його в мене однією рукою, примусивши відсахнутися. Сам він хутко зникає за рогом.
Мені кортить мчати за ним, але бракує сили. Я сповзаю по стіні на підлогу, стискаючи ребра, які страшенно скімлять. Я вражений і наляканий тим, який він дужий і прудкий. Якщо ця бійка тривала б бодай трохи довше, певен, я б достеменно загинув.
— Дурню ви бісів! — вигукує Анна, напосідаючись на мене. — Та вас же мало не вколошкали!
— Чи він устиг вас роздивитися? — розмірковую, спльовуючи кров.
— Навряд чи, — одказує вона, простягаючи руку, щоб допомогти мені звестися на рівні. — Я трималася в сутіні, до того ж навряд чи в нього була змога надміру роззиратися, відколи ви зламали йому ніс.
— Мені дуже шкода, Анно, — кажу я. — Слово честі, я був певен, що ми його вполюємо.
— Еге ж, вам має бути шкода, — озивається вона й раптом, на мій подив, обіймає мене несподівано міцно. Вона вся тремтить. — Маєте бути обережнішим, Ейдене. Через цього покидька у вас лишилося дуже мало втілень. Якщо схибите, ми тут застрягнемо навіки.
Аж раптом усвідомлення гепається на мене, наче кам’яна брила.
— У мене лишилося тільки три подоби, — кажу вражено.
Себастіан Белл зомлів, побачивши дохлого кроля в коробці. Дворецького, Денса й Дербі було вбито. Рейвенкорт задрімав у бальній залі після того, як Евелін наклала на себе руки.
Отже, лишаються Рештон, Девіс і Ґреґорі Ґолд. День, який я проживаю уривками, стрибаючи з подоби в подобу, призвів до того, що я просто збився з ліку.
Я ж мусив одразу второпати!
Деніел стверджував, ніби він моє останнє втілення… але це не так!
Сором накриває мене гарячою хвилею. Не можу повірити, що мене так легко ошукали! Що я сам залюбки дав змогу себе обдурити!
«Це не зовсім ваша провина».
Моровий Лікар попереджав, що Анна мене зрадить. Нащо він таке стверджував, коли насправді мені брехав Деніел? І чому Моровий Лікар наполягав, що з Блекгіту буцімто намагаються вибратися тільки троє, якщо насправді нас четверо? Нащо він аж так несамовито приховував двоєдушність Деніела?
— Це ж яким сліпим я був! — кажу знічено.
— Що сталося? — питає Анна, відступає на крок і стривожено дивиться на мене.
Я затинаюся, коліщатка в голові шалено обертаються, сором поступається холодному розрахунку. Деніел обдурив мене дуже вишукано, але мета його наразі лишається таємницею. Я міг би зрозуміти, якби він намагався втертися мені в довіру, щоб вивідати якомога більше про те, як просувається моє розслідування. Але річ не в тім. Він узагалі про це не розпитував. Навпаки, саме він підказав мені, що Евелін уб’ють під час балу, і попередив мене щодо Лакея.
Другом я його більше називати не можу, але й у тому, що він ворог, я також не впевнений. Мені треба з’ясувати, які в нього мотиви, а найлегше це зробити, якщо й надалі вдавати, ніби мені не відомо про те, що він мене обдурив, аж допоки він не викаже справжніх своїх намірів.
Отже, треба почати з Анни.
Боже, допоможи нам, якщо вона вибовтає щось Дербі чи Денсові. Їхньою першою реакцією на будь-яку проблему є прагнення йти навпростець, не зважаючи на перешкоди.
Анна дивиться на мене, чекаючи на відповідь.
— Мені дещо відомо, — кажу я, зустрівшись із нею очима. — Дещо, важливе для нас обох, але я не можу поки що розповісти вам, про що саме йдеться.
— Боїтеся, що це якимось чином змінить плин подій, — каже вона так, наче це найзвичайніша у світі річ. — Не хвилюйтеся, у цьому альбомі повнісінько відомостей, про які я також не маю вам розповідати.