— А з душогубами що сталося? — питаю я.
— Карвера повісили, — озивається Деніел, струшуючи попіл на килим. — Поліція знайшла той ніж під мостинами в його котеджі, ще й дюжину пляшчин поцупленого бренді на додачу. А його спільника так і не впіймали. Стенвін каже, що зачепив його пострілом, але до місцевого шпиталю жодна людина з пораненням не зверталася, а Карвер відмовився його виказувати. Лорд і леді Гардкасл тоді теж давали бал, отже, це міг бути хтось із гостей, але родина вперто наполягала, що жоден із них не був знайомий з Карвером.
— Темна справа, як не крути, — каже Майкл невиразно, обличчя в нього похмуре, наче затягнуте хмарами небо за вікном.
— Отже, спільник і досі на волі? — уточнюю я, відчуваючи, як мороз дере поза шкурою. Убивство, скоєне дев’ятнадцять років тому, і вбивство, скоєне сьогодні вранці. Авжеж, це не може бути простим збігом.
— У такій ситуації замислюєшся, на чорта взагалі вона потрібна, та поліція, еге ж? — питає Деніел і замовкає.
Озираюся на Майкла, який пильно вдивляється у вітальню. Потроху гості перебираються до вестибюля, і далі спілкуючись. Навіть звідси я чую дошкульне дзижчання образливих ремарок про все й одразу, починаючи від занедбаного стану будинку й завершуючи пияцтвом лорда Гардкасла й зимною пихою Евелін Гардкасл. Сердешний Майкл, не уявляю, як тільки він це витримує, адже його родину відверто шельмують у їхньому власному будинку.
— Слухайте-но, ми прийшли сюди не для того, щоб надокучати вам давньою історією, — каже Деніел, перериваючи мовчання. — Я тут порозпитував щодо Анни. Боюся, жодної хорошої новини.
— Її ніхто не знає?
— Ані серед гостей, ані серед челяді немає жінки з таким іменем, — каже Майкл. — Ба більше, з Блекгіту ніхто не зникав.
Розтуляю рота, збираючись заперечувати, але Майкл скидає долоню, наказуючи мені мовчати.
— Дайте мені завершити, Беллі. Пошуковий загін відрядити я зараз не можу, але за десять хвилин джентльмени вирушають на полювання. Якщо ви бодай приблизно опишете місце, де опритомніли сьогодні вранці, я подбаю про те, щоб мисливці вирушили саме в тому напрямку й пильнували. Нас буде аж п’ятнадцятеро, тому є неабияка ймовірність, що ми бодай щось помітимо.
Вдячність розпирає мені груди.
— Дякую, Майкле.
Він усміхається до мене крізь хмару цигаркового диму.
— Белле, ви ніколи не передаєте куті меду, тому й зараз навряд чи перебільшуєте.
Я дивлюся на мапу, аж знемагаючи від бажання допомогти, але й гадки не маю, де саме помітив Анну. Убивця наказав мені йти на схід, і ліс просто виштовхнув мене до дверей Блекгіту, але я навіть не уявляю, скільки ж блукав хащами й звідки розпочався мій шлях. Зітхаю і, довірившись фортуні, тицяю в скло навмання. Деніел і Майкл зазирають мені через плече.
Майкл киває, потираючи підборіддя.
— Гаразд, я перекажу хлопцям. — Він роздивляється мене з голови до ніг. — Ліпше б вам перевдягтися, незабаром вирушаємо.
— Я не піду, — видушую, пойнятий соромом. — Мені треба… Я просто не можу…
Молодик незугарно переминається з ноги на ногу.
— Та ну ж бо…
— Майкле, та головою подумайте! — перериває його Деніел, плеснувши мене по плечу. — Ви погляньте лишень, у якому він стані! Сердега Белл заледве викараскався з того лісу! Нащо йому туди повертатися? — Тон його лагіднішає. — Не переймайтеся, Белле, знайдемо ми вашу зниклу дівчину й того чоловіка, який укоротив їй віку. Тепер це наш клопіт. А вам ліпше триматись якнайдалі від усього цього шарварку.
5
Я стою біля вікна у свинцевій рамі, наполовину сховавшись за оксамитовою фіранкою. Там, унизу, на під’їзній алеї, Майкл з іншими чоловіками. Усі вони горбляться в теплих куртках; рушниці спочивають у згинах ліктів. Вони сміються й теревенять, з рота вихоплюються хмаринки пари. Вирвавшись на волю з будинку, з нетерпінням очікуючи майбутньої різанини, вони здаються майже справдешніми людьми.
Деніелові слова, хоч які втішні, не зняли з мене тягар. Я мушу зараз бути там, з ними, мушу розшукувати тіло жінки, яку підвів. Натомість я тікаю. Єдине, що можу зробити, — це із соромом дивитися, як мисливці вирушають без мене.
Під вікнами там, унизу, рвуться з повідців хорти. Дві групи зливаються в одну, вирушають моріжком до лісу, саме в тому напрямку, що я його показав Деніелові, хоча самого приятеля між них не бачу. Либонь, згодом приєднається.