Дворецького спускають сходами на саморобних ношах, Анна з полегшенням мені всміхається, проходячи повз. Я сприймаю її усмішку з похмурим спантеличенням. Стільки зусиль, а я й досі не зрозумів, чого ми цим домоглися. Дворецький буде прикутий до ліжка, унаслідок чого сьогодні ввечері стане легкою здобиччю для Лакея. Ґреґорі Ґолда напхають снодійним і підвісять до стелі. Він виживе, але збожеволіє. Якщо згадати, що діємо ми саме за його вказівками, це не надто надихає. Той альбом дав Анні саме Ґолд, але, хоча він і останнє з моїх утілень, я гадки не маю, чого саме він прагне домогтися в такий спосіб. Ба більше, я не певен, що він і сам це знає. Ще б пак, після того, чого він зазнав…
Перебираю спомини, шукаючи побачені мигцем фрагменти майбутнього, які ще не збулися. Мені треба дізнатися, що означало те повідомлення «Усі вони», яке Каннінгем переказав Дербі, і чому він сповістив йому, що зібрав якихось людей. Я не знаю, ані чому Евелін забрала сріблястий пістолет у Дербі, якщо в неї вже був чорний револьвер з материної спальні, ані чому Дербі мусив стояти біля каменя в траві, коли Евелін наклала на себе руки.
Усе це непокоїть мене.
Я бачу стежку з хлібних окрушин, проте певен, що вона веде мене до стрімчака.
Але, на жаль, іншого шляху все одно немає.
45
Звільнившись від тягаря похилого віку Едварда Денса, я сподівався був, що позбавлюся також і його дошкульної немічності, але ніч, проведена в закомірку, наче оповила мені кістки колючими ожиновими батогами. Кожний рух, кожна спроба зігнутися чи розвернутися викликають проштрик болю, змушуючи мене скривитися й додаючи нового клопоту.
Повернення назад до спальні виявляється несподівано втомливим. Схоже, учора ввечері Рештон був справдешньою душею товариства, бо всі, хто трапляється мені на шляху, вітають мене, міцно потискаючи руку чи плескаючи по плечу. Привітні вигуки здаються мені зливою каменів, які жбурляють просто в спину, а ця надмірна приязність ніби залишає синці по всьому тілу.
Діставшись нарешті до спальні, я стираю з обличчя силувану усмішку. На підлозі лежить білий конверт, у ньому вгадуються обриси чогось доволі об’ємного. Хтось, либонь, проштовхнув це послання в шпарину під дверима.
Розриваю конверт, визираю в коридор, сподіваючись побачити того, хто його приніс. Але там порожньо.
Це ваше, —
ідеться в записці, яка лежить усередині. Вона обгорнута навколо шахової фігурки — майже такої самої, як та, з якою не розлучається Анна.
Візьміть амілнітрат, нітрит натрію й тіосульфат натрію.
ТРИМАЙТЕ ЇХ НАПОГОТОВІ.
Ґ. Ґ.
— Ґреґорі Ґолд, — зітхаю я, угледівши ці ініціали.
Мабуть, він залишив цю записку, перш ніж накинутися на дворецького.
Тепер я знаю, як почувається Анна. Розібрати вказівки Ґолда дуже складно, ба більше, навіть коли мені вдається розшифрувати його жахливий почерк, зрозумілішими вони не стають.
Кидаю шахову фігурку й записку на креденець, замикаю двері зсередини й барикадую їх фотелем. Іншим разом я гайнув би роздивлятися Рештонове манаття чи підступився б до дзеркала, щоб вивчити своє нове обличчя, але мені вже й без того відомо, що в мого нового втілення в шухлядах і який він має вигляд. Мені треба лише подумки поставити запитання — і я вже знаю відповідь. І саме тому мені відомо, що в шухляді зі шкарпетками сховано кастет. Рештон вилучив його в злодія, якого затримав кілька років тому, і відтоді кастет уже кілька разів ставав йому в пригоді. Я озброююся ним, згадуючи про Лакея, про те, як він нахилився до мене, вдихаючи мій останній подих, як задоволено всміхався, долучивши мене до переліку своїх жертв.
Руки тремтять, але Рештон не Белл. Його страх радше мотивує, аніж паралізує. Рештонові кортить відшукати Лакея й уколошкати його, у такий спосіб повернувши собі відчуття власної гідності, втрачене під час попереднього нашого зіткнення. Аналізуючи ранкову бійку, я розумію, що саме Рештон змусив мене помчати донизу сходами, а потім удертися до коридору. Мною керували його гордість, його лють. Він цілком підкорив мене собі, а я цього й не помітив. Таке не має повторитися. Нерозважливість Рештона призведе до того, що нас уколошкають, а я не можу дозволити собі втрачати ще одну подобу. Якщо я й справді хочу витягти нас з Анною із цього шарварку, мені треба випередити Лакея, а не пасти задніх. І, здається, я знаю декого, хто зможе мені в цьому допомогти, хоча переконати цього когось буде вкрай непросто.
Знімаю кастет і, наповнивши водою рукомийник, заходжуся вмиватися перед дзеркалом.