Я розтуляю рота, збираючись відповісти, але не можу дібрати гожих слів. Власне, план був саме такий, але зараз я згадую ту мить на сходах, те, як Люсі повела розгубленого дворецького до кухні, щоб він не втрапив у халепу. На відміну від батька, вона добросерда, ніжна, чутлива — саме таке серце найлегше розбити таким, як я сам. Не дивно, що Стенвін тримався осторонь, доручивши її виховання матері. Найімовірніше, він усі ці роки передавав родині таку-сяку грошву, щоб вони не злидарювали, і вичікував миті, коли їх можна буде назавше забрати туди, де його могутні вороги до них не дістануться.
— Ні, — кажу я не тільки Стенвінові, а й самому собі. — Люсі була лагідна до мене, коли я понад усе потребував приязного ставлення. Я не ризикуватиму її життям навіть заради цього.
Хоч як дивно, але Стенвін усміхається з помітним співчуттям.
— У цьому будинку на сентиментах ви не протримаєтеся, — каже він.
— А як щодо здорового глузду? — питаю я. — Сьогодні ввечері вб’ють Евелін Гардкасл, і, як на мене, це пов’язано з тим, що сталося тут дев’ятнадцять років тому. Гадаю, у ваших інтересах урятувати Евелін, щоб вона вийшла заміж за Рейвенкорта, а ви зберегли своє джерело прибутку.
Він присвистує.
— Якщо це правда, то більше грошви можна заробити, якщо дізнатися, хто в цьому замішаний. Але ви не з того боку до цього підступилися, — додає значущо. — Я не прагну, щоб мені й далі платили. Доста вже. Оце отримаю останній шмат, а потім продам свою справу й відпочиватиму собі. Саме тому й приїхав до Блекгіту. Щоб завершити угоду й забрати звідси Люсі. Вона поїде зі мною.
— І кому ж ви продаєте справу?
— Деніелові Коулріджу.
— Коулрідж планує вбити вас під час полювання. Це має статися вже за кілька годин. А за ці відомості скільки ви ладні заплатити?
Стенвін дивиться на мене з помітним спантеличенням.
— Убити мене?.. — перепитує він. — Та ми ж уже з ним про все домовилися. А в лісі остаточно все залагодимо.
— Усі свої відомості ви тримаєте у двох записниках, так? — питаю я. — Усі імена, перелік переступів кожної з ваших жертв і розмір виплат — у нотатнику. Ці відомості записані особливим шифром. А в іншому записнику міститься ключ до цього шифру. Ви зберігаєте записники окремо й уважаєте, ніби це вам зарадить, але насправді ні. Бо, попри ваші домовленості, ви помрете за… — Закасую рукав, щоб глянути на годинник, — …за чотири години, і Коулрідж отримає обидва нотатники, не заплативши вам жодного шилінга.
Уперше Стенвін, схоже, почувається невпевненим.
Він тягнеться до тумбочки біля ліжка, видобуває звідти люльку й невеличкий кисет з тютюном. Набиває люльку, змахує тютюнові дрібки, наближає до люльки запалений сірник, затягується кілька разів, розкурюючи. Відтак знову дивиться на мене. Над його головою дим утворює подобу німба, на який він геть не заслуговує.
— І як саме він мене вб’є? — питає Стенвін кутиком губ, прикусивши люльку пожовклими зубами.
— Що саме ви бачили в день убивства Томаса Гардкасла? — питаю я.
— Он воно, виходить, як? Убивство за вбивство?
— Чесна угода, — кажу я.
Він плює собі на долоню.
— То потисніть, — каже він.
Роблю, як він просить, потім запалюю свою останню цигарку. Потреба закурити підступалася повільно, наче приплив на річковий берег. Дозволяю диму заповнити горло, очі аж сльозяться від задоволення.
Стенвін чухає щетину на підборідді й починає оповідь. Голос у нього замислений.
— Химерний то був день аж від ранку, — каже, перекидаючи люльку в куток рота. — До маєтку приїхали запрошені на бал гості, але все було не слава Богу. На кухні сварилися, у стайні билися, навіть гості постійно лаялися за зачиненими дверима.
Він говорить нашорошено, наче людина, яка відчиняє скриню, наповнену гострими предметами.
— Одне слово, нікого не здивувало, що Чарлі звільнили, — веде він далі. — Вони з леді Гардкасл були коханцями уже бозна-скільки. Спочатку таємно. Згодом це вже стало очевидним. Можна навіть сказати, що вони взагалі не крилися. Наче хотіли, щоб їх заскочили. Не знаю, що вже до цього спричинилося, але, коли лорд Гардкасл звільнив Чарлі, новина про це розповзлася будинком, геть-чисто моровиця якась. Ми сподівалися були, що Карвер завітає до нас, ну, тобто попрощатися, але він нічичирк. А трохи згодом, десь за дві години, одна з покоївок розповіла мені, що бачила, як Чарлі, п’яний як чіп, вештався дитячими спальнями.
— Дитячими спальнями? Ви впевнені?
— Так вона сказала. Мовляв, зазирав у всі двері по черзі, наче когось шукав.
— І кого саме, на вашу думку, він шукав?