Так само, як Рейвенкорт, я вражений презирством, у яке Евелін вбирається, наче в обладунок. У Блекгіту в асортименті чимало паскудних витівок, але оце чи не найжорстокіша з них: він демонструє найнеприємніші риси тих, кого ти ще зовсім нещодавно вважав другом.
Це змушує мене замислитися.
Евелін по-дружньому поставилася до Белла, і спомин про її лагідність відтоді визначає всі мої подальші дії. Утім Моровий Лікар сказав, що в попередніх циклах він змінював послідовність утілень. Якби Рейвенкорт був першою моєю подобою — а він нею колись, поза всякими сумнівами, був, — я б сприймав Евелін як неймовірно зарозумілу особу. Дербі зазнав би лише її гніву, і навряд чи вона виявила б бодай якусь лагідність щодо челяді на кшталт дворецького чи Ґолда. А це означає, що були цикли, коли я дивився, як ця жінка помирає, і жодним чином щодо цього не переймався. Єдиною моєю проблемою тоді було відшукати вбивцю, я не намагався так відчайдушно стати йому на заваді.
— Чи можу я поговорити з вами… — Кидаю погляд на Мадлен, — …наодинці?
— Я й справді дуже заклопотана, — каже вона. — А в чому річ?
— Мені б хотілося обговорити це без свідків.
— А мені б хотілося завершити приготування бальної зали до того, як сюди прибудуть півсотні людей і з’ясується, що їм немає де танцювати, — озивається вона різко. — Як гадаєте, що для мене важливіше?
Мадлен зневажливо посміхається й устромляє черговий локон у зачіску Евелін.
— Чудово, — кажу я, видобуваючи з кишені слоїчок із кров’ю, який знайшов у бавовняній торбинці. — Поговорімо про це.
Вираз обличчя в неї такий, наче я дав їй ляпаса, але шок минає так хутко, що я навіть не певен, що він мені не примарився.
— Медді, завершимо згодом, — каже Евелін, дивлячись на мене зимним, спокійним поглядом. — Ідіть на кухню, перехопіть чогось.
Мадлен дивиться на мене так само підозріливо, але ховає шпильки до кишеньки фартуха, робить реверанс і йде.
Узявши попід руку, Евелін веде мене в куток, подалі він челяді.
— Це що, у вас звичка така — нишпорити в чужих особистих речах, містере Рештон? — Вона видобуває цигарку з портсигара.
— Останнім часом так, — кажу я.
— Може, варто натомість знайти собі хобі?
— У мене вже є хобі. Я намагаюся врятувати ваше життя.
— Моє життя не потрібно рятувати, — відказує вона зимно. — Може, вам ліпше спробувати себе в садівництві?
— Чи, може, вам ліпше вдати самогубство, щоб не довелося виходити заміж за лорда Рейвенкорта? — питаю я й витримую паузу, насолоджуючись тим, що її зарозумілий вираз де й подівся. — Схоже, ви останнім часом саме цим заклопотані. Дуже розумна витівка, але, на жаль, хтось збирається скористатися вашим удаваним самогубством, щоб убити вас по-справжньому. Це ще розумніше.
Евелін спантеличено роззявляє рота, блакитні очі здивовано дивляться на мене. Потім, відвівши погляд, вона намагається запалити цигарку, яку тримає в руці, але пальці тремтять. Я забираю в неї сірник і запалюю її власноруч, трохи обпікши пучки.
— Хто вам про це розповів? — сичить вона.
— Ви про що?
— Про мій план, — каже вона, вихоплюючи в мене слоїчок із кров’ю. — Хто вам про це розповів?
— А кому ще про це відомо? — питаю я. — Я знаю, що ви запросили до маєтку жінку на ім’я Фелісіті, але поки що не з’ясував, хто це.
— Вона… — Евелін хитає головою. — Ні. Мені не варто було навіть з вами розмовляти.
Вона розвертається до дверей, але я перехоплюю її за зап’ясток, тягну до себе. Виходить трохи брутальніше, ніж я мав намір. Обличчя її маковіє від гніву, і я зараз же відпускаю її, скинувши руки.
— Тед Стенвін усе мені розповів, — кажу відчайдушно, намагаючись за будь-яку ціну втримати її в кімнаті.
Мені треба якесь правдоподібне пояснення, звідки мені про все відомо. Дербі підслухав, як Стенвін та Евелін сварилися вранці. Якщо мені дуже пощастить, шантажист якимось чином у цьому замішаний. Утім, найпевніше, так і є. Адже він замішаний у всьому, що тут сьогодні відбувається.
Евелін стоїть нерухомо, напружена, наче сарна, яка щойно зачула хрускіт гілки.
— Він сказав, що ви маєте намір накласти на себе руки сьогодні ввечері біля дзеркального озера, але це якесь безглуздя, — наполягаю я, сподіваючись, що гучна репутація Стенвіна додасть ваги моїм словами. — Перепрошую за відвертість, міс Гардкасл, але, якби ви всерйоз вирішили вкоротити собі віку, ви б уже були мертві, а не вдавали б нині дбайливу господиню перед людьми, яких зневажаєте. І ще одне: якщо ви вже так хочете порішити себе у всіх на очах, то чому б не зробити це просто в бальній залі під час танців? Я не зміг цього збагнути, аж допоки сам не побував біля дзеркального ставка й не пересвідчився в тому, як там темно. Отже, ставок завиграшки приховає те, що туди вкинуть.