Цій людині дуже важко було зважитися на вбивство.
Я дозволяю йому вмоститися у фотелі, потім підтягаю ще одне крісло, яке досі стояло біля вікна, і сідаю поряд.
— Звідки ви дізналися, що я замислив? — питає він.
— Я збагнув через револьвери, — кажу я, зручніше влаштовуючись у подушках.
— Через револьвери?
— Рано-вранці зі спальні вашої матері забрали два однакові чорні револьвери. Один був в Евелін, другий — у вас. Я не міг збагнути, навіщо.
— Я не розумію, до чого ви хилите.
— Існувало тільки дві причини, з яких Евелін могла б поцупити револьвер. Або вона вважала, що їй загрожує небезпека, — доволі химерне пояснення, якщо згадати, що йдеться про жінку, яка замислила самогубство, — або ж саме з цієї зброї вона збиралася себе порішити. Друга причина здається більш схожою на правду, але тоді постає запитання, нащо їй знадобилося брати аж два револьвери? Певна річ, для того, щоб накласти на себе руки, цілком і повністю вистачило б й одного.
— І що з цього випливає?
— Та, власне, нічого такого, але згодом Денс побачив, що другий револьвер у вас — він помітив це тоді, під час полювання. І те, що досі здавалося доволі дивним, тепер набуло просто-таки химерного вигляду. Жінка, яка вирішила накласти на себе руки, пригнічена жінка у відчаї, менше з тим, чомусь пам’ятає, що її брат відчуває відразу до полювання, і вирішує вкрасти для нього другий револьвер?
— Моя сестра дуже мене любить, інспекторе.
— Можливо. Але ви сказали Денсові, що аж до півдня не знали, підете на полювання чи ні. А револьвери зникли з кімнати вашої матері рано-вранці, задовго до того, як ви остаточно вирішили. Евелін не могла забрати другий револьвер, керуючись тією причиною, про яку повідомили ви. Щойно мені стало відомо про план удаваного самогубства, який обмірковувала ваша сестра, я зрозумів, що ви збрехали. І все стало зрозуміло. Револьвери з кімнати вашої матері взяла не Евелін. Це зробили ви. Один залишили собі, а другий дали Евелін як реквізит для вечірньої вистави.
— Евелін розповіла вам, що вирішила вдати самогубство? — питає він із сумнівом.
— Почасти можна сказати й так, — озиваюсь я. — Вона пояснила, що ви зголосилися допомогти їй, першим підбігши до дзеркального ставу й витягнувши її з води на траву, як і годилося б згорьованому братові. От саме тоді я й збагнув, яким чином ви можете скоїти ідеальний злочин і для чого вам потрібні були два однакові револьвери. Перш ніж витягати її з озера, ви збиралися вистрілити їй у живіт. Звук цього, уже другого пострілу замаскував би гуркіт феєрверків. Знаряддя вбивства ви викинули б у воду, а куля ідеально пасувала б до того пістолета, який вона щойно сама впустила на траву. Убивство, замасковане під самогубство. Геніальний задум!
— То от чому ви змусили її взяти натомість сріблястий пістолет, — каже він, і з голосу його зрозуміло, що до нього починає доходити. — Вам треба було, щоб я змінив свій план!
— Мені треба було заманити вас до пастки.
— Дуже розумно, — каже він, удаючи, ніби аплодує.
— Не дуже, — озиваюсь я, здивований його спокоєм. — Я й досі не розумію, яким чином ви зважилися на таке. Мені сьогодні всі лише про те й товкмачили, якою мірою близькі ви з Евелін і як ви про неї дбаєте. Невже це все була брехня?
Від люті він аж виструнчується в кріслі.
— Я люблю сестру дужче над усе в цьому світі! — вигукує Майкл, злісно дивлячись на мене. — Заради неї я б зробив будь-що! Чому, по-вашому, вона інакше б звернулася по допомогу саме до мене?! Чому б я зголосився?!
Ця пристрасність збентежує мене. Усі мої висновки базувалися на тому, що я був упевнений: я знаю, як Майкл пояснюватиме свої дії. Але ж ні. Я гадав, що він стверджуватиме, ніби це мати змусила його вбити сестру — ніби за цим, як і за всіма іншими подіями, стоїть саме вона. Уже не вперше в мене виникає відчуття, що я десь схибив у розрахунках.
— Якщо ви так любите сестру, то чому зважилися її зрадити? — питаю я спантеличено.
— Тому що її план не спрацював би! — вигукує він, плеснувши долонею по бильцю. — Ми не мали змоги заплатити стільки, скільки за фальшиве свідоцтво про смерть вимагав Діккі! Він спочатку зголосився був нам допомогти, але вчора Коулрідж дізнався, що Діккі збирався розповісти про все батькові вже сьогодні ввечері — авжеж, не за просте «дякую». Розумієте, про що йдеться? Урешті-решт Евелін отямилася б у тому ж таки Блекгіті, з якого так несамовито намагалася втекти.