Це не Моровий Лікар.
— Це саме ви зустрічалися з Деніелом біля озера, — кажу я.
Деніел присвистує, кидає погляд на супутника.
— Як у біса йому це вдалося? — питає він у Срібної Сльозинки. — Ви ж обіцяли обрати таке місце, де нас ніхто не помітить разом!
— А ще я бачив вас біля сторожівні, — кажу я.
— Чудасія на чудасії, — форкає Деніел, якого ситуація неабияк розважає. — Чи не ви, бува, стверджували, що вам буцімто відома кожна мить цього дня? — І помпезно виголошує: — «Від мого погляду ніщо не сховається, містере Коулрідж».
Він форкає.
— Якби це було так, я б і без вашої допомоги спіймала Аннабеллу, — каже Срібна Сльозинка. Голос у неї величний, зовсім не такий зморений, як у Морового Лікаря. — Дії містера Бішопа порушили звичний плин подій. Він змінив долю Евелін Гардкасл, через нього загинув її брат, і тим самим він зруйнував послідовність усіх процесів. Його союз з Аннабеллою протримався довше, ніж будь-коли, а це означає, що все йде шкереберть, відбувається зарано, запізно чи не відбувається взагалі. Усе не так, як має бути.
Машкара повертається до мене.
— Маєте пишатися собою, містере Бішоп, — каже вона. — Такого шарварку в Блекгіті не було вже кілька десятиліть.
— Хто ви?
— Те саме я могла б спитати у вас, — каже вона, ігноруючи моє запитання. — Але не робитиму цього, бо ви й самі цього не знаєте, і до того ж наразі в нас є нагальніші запитання. Скажу тільки, що керівництво відрядило мене, щоб виправити помилку мого колеги. А тепер, будь ласка, повідомте містерові Коулріджу, де він може знайти Аннабеллу.
— Аннабеллу?
— Він називає її Анною, — каже Деніел.
— Чого вам треба від Анни? — питаю я.
— Це вас не обходить, — озивається Срібна Сльозинка.
— Тепер уже обходить, — заперечую я. — Напевне, вона вам дуже потрібна, якщо ви ладні укласти угоду навіть з такою людиною, як оце Деніел, аби злапати її.
— Я відновлюю втрачену рівновагу, — каже вона. — Чи ви вважаєте випадковістю, що втілюєтеся тільки в тих людей, які мають певний стосунок до вбивства Евелін? Чи вам не цікаво, чому ви прокинулися в подобі Дональда Девіса точнісінько тоді, коли він був вам найбільше потрібен? Мій колега підіграє вам від самого початку, а таке робити заборонено. Він мав просто спостерігати, а не втручатися, а відтак прийти на берег озера й дістати відповідь. Цим його обов’язки й обмежувалися. Ба більше, він знайшов лазівку для створіння, якому взагалі не можна полишати маєток. Я цього не терпітиму.
— То от чому ви тут, — каже Моровий Лікар, виступаючи із затінку. Його машкарою стікають цівки дощу.
Деніел напружується, ворожо дивлячись на новоприбулого.
— Перепрошую, що раніше не сповістив про свою присутність, Жозефіно, — веде далі Моровий Лікар, прикипівши очима до Срібної Сльозинки. — Я не був певен, що ви розповісте мені все як є, якщо я спитаю напряму, надто зважаючи на те, як старанно ви самі намагалися лишатися в затінку. Я б так і не дізнався, що ви в Блекгіті, якби вас не помітив містер Рештон.
— Жозефіна?.. — перериває його Деніел. — Ви що, знайомі?
Срібна Сльозинка не зважає на нього.
— Я сподівалася, що до цього не дійде, — каже вона, звертаючись до Морового Лікаря. Тон її зараз лагідніший, м’якіший. У ньому бринить жаль. — Я мала намір просто виконати своє завдання й піти, а ви взагалі не мусили про це дізнатися.
— Я взагалі не розумію, чому ви тут. Блекгіт під моїм наглядом, я все контролюю.
— Ви серйозно?! — вигукує вона з раптовим роздратуванням. — Та ви подивіться лишень, як зблизився Ейден з Аннабеллою, вони ж уже за крок до звільнення! Він ладен пожертвувати собою заради неї. Ви це бачите? Якщо їх не зупинити, вона прийде до вас із відповіддю, і що ви тоді робитимете?
— Я впевнений, що до такого не дійде.
— А я впевнена, що саме це й відбудеться, — форкає вона. — Скажіть мені чесно: ви що, дозволите їй піти?
Це запитання змушує його на мить замовкнути. Він ледь нахиляє голову, виказуючи власну нерішучість. Погляд мій перебігає на Деніела, який вражено споглядає бесідників. Мабуть, він почувається так само, як і я, — дитиною, яка дивиться на сварку батьків і розуміє лише половину з того, що вони кажуть.
Коли Моровий Лікар знову говорить, голос його впевнений, хоча й звучить завчено; ця впевненість спричинена радше тим, що він багато разів повторював ті самі слова, а не тим, що він вірить у них.