— Правила Блекгіту дуже чіткі, і я зобов’язуюся підкорятися їм так само, як і ви, — каже він. — Якщо вона назве мені ім’я вбивці Евелін Гардкасл, я не можу відмовитися від перегляду її справи.
— Правила правилами, але ви чудово знаєте, що зробить з нами наше керівництво, якщо Аннабелла вибереться з Блекгіту.
— Вони прислали вас мені на заміну?
— Певна річ, що ні. — Вона розчаровано зітхає. — Ви що, і справді вважаєте, що вони обмежилися б заміною? Я прибула сюди як ваш друг, щоб навести тут лад, допоки нагорі ще не дізналися про те, як ви схибили. Я непомітно усуну Аннабеллу, щоб вам не довелося вдаватися до вибору, про який ви потім шкодуватимете… — Вона подає знак Деніелові. — Містере Коулрідж, будь ласка, переконайте містера Бішопа розкрити місцеперебування Аннабелли. Я так розумію, ви в курсі, що сáме зараз на кону?
Кинувши недопалок і наступивши на нього ногою, Деніел киває горлорізові, який тримає мене за руки, не даючи поворухнутися. Я намагаюся опиратися, але він надто сильний.
— Це заборонено, Жозефіно, — каже Моровий Лікар вражено. — Ми не маємо права вдаватися до прямих дій! Ми не віддаємо наказів! І, авжеж, ми не розголошуємо їм відомості, знати які їм не треба. Ви порушили всі правила, яких ми заприсяглися дотримуватися.
— Ви ще смієте мені докоряти?! — вигукує Срібна Сльозинка зневажливо. — Та ви ж тільки те й робили, що втручалися в події!
Моровий Лікар уперто хитає головою.
— Я пояснив містерові Бішопу, з якою метою він тут, і заохочував його, коли він занепадав духом. На відміну від Деніела й Анни, він отямився, не знаючи правил. Він був відкритий для сумнівів, міг відхилитися від мети. Я ніколи не надавав йому відомостей, на які він не заслуговував, а от ви постійно втаємничували в них Деніела. Я намагався відновити баланс, а не надати містерові Бішопу перевагу. Я благаю вас: не робіть цього. Хай усе відбувається природно. Він уже за крок до відгадки.
— А через це за крок до відгадки ще й Аннабелла, — каже вона, і голос її звучить жорстко. — Перепрошую, але я маю зараз обирати між Ейденом Бішопом і вами. Дійте, містере Коулрідж.
— Ні! — вигукує Моровий Лікар, благально скидаючи руку.
Озброєний зарізяка бере його на мушку. Він нервується, його палець на гачку аж закляк. Я не знаю, чи може ця зброя завдати хоч якоїсь шкоди Моровому Лікареві, але ризикувати не можу. Він мені потрібен живим.
— Ідіть, — кажу я йому. — Ви тут нічого вже не зможете зробити.
— Це неправильно! — заперечує він.
— Тоді зробіть так, щоб було правильно. Ви потрібні іншим утіленням. — Я витримую значущу паузу. — Їм, а не мені.
Не знаю, може, на нього діє мій тон, а чи він уже просто бачив цю сцену раніше, але зрештою він неохоче відступається. Дивиться на Жозефіну, а відтак полишає цвинтар.
— Як завжди, безкорисливий, — каже Деніел, підступаючись до мене. — Хочу, щоб ви знали: я завжди був у захваті від цієї вашої якості, Ейдене. Те, як відчайдушно ви боролися за порятунок жінки, чия смерть мала вас звільнити. Та приязнь, що її ви відчували до Анни, яка, беззаперечно, зрадила б вас кінець кінцем, якби я не зробив цього першим. Урешті-решт, боюся, усе це було намарно. Тільки один з нас може полишити цей будинок, і сумніваюся, що це будете ви.
У гілляччі наді мною збираються ґави. Наче на чиєсь запрошення, вони мовчки ширяють там, угорі, пера волого блищать після нещодавньої зливи. Їх там кількадесят, вони юрмляться, наче плакальники на похороні, спостерігають за мною з цікавістю, від якої в мене аж мороз поза шкурою.
— Ще годину тому Анна була в нас. Одначе їй якимось чином пощастило втекти, — веде далі Деніел. — Куди вона пішла, Ейдене? Скажіть мені, де вона ховається, і я накажу своїм людям, щоб вони вбили вас швидко. Тепер вас залишилося тільки двоє — ви й Ґолд. Два постріли — і ви знову прокинетеся в подобі Белла, постукаєте у двері Блекгіту й усе почнете спочатку. А я вам уже не заважатиму. Ви ж кмітливий хлоп і, я впевнений, швидко розгадаєте таємницю вбивства Евелін. — Обличчя його у світлі ліхтаря здається схожим на обличчя привиду, його спотворює гримаса, наче в одержимого.
— Вам дуже страшно, Деніеле? — питаю я звільна. — Ви вбили мої майбутні подоби, тож я вже не становлю для вас загрози, але ви й гадки не маєте, де Анна. Це ж муляло вас цілий день, так? Страх, що вона розв’яже це вбивство раніше за вас.
Його лякає моя посмішка, найменший натяк на те, що становище моє не таке вже й безвихідне, як він спершу був вирішив.