— Ейден, — кажу я, простягаючи йому руку.
— Олівер, — озивається він, потискаючи її.
— Олівер, — повторюю я замислено. — Я ніколи й гадки не мав, що у вас є ім’я.
— Можливо, мені слід назватися Дональдові Девісу, коли я перестріну його на шляху до селища, — озивається він з натяком на усмішку. — Він буде страшенно розлючений. Хтозна, може, це його заспокоїть?..
— Ви все одно туди підете? Навіщо? Адже ви вже дістали відповідь!
— Допоки не підете звідси, мій обов’язок полягає в тому, щоб напучувати тих, інших, щоб дати їм такий самий шанс, який дістали ви.
— Але ж тепер ви знаєте, хто вбив Евелін Гардкасл, — кажу я. — Хіба ж це все не змінює?
— Ви вважаєте, що мені важко, бо відомо більше за інших? — Він хитає головою. — Так, я завжди знав більше за вас. Проблема не в знанні. Проблема в незнанні, саме з ним я борюся…
Його обличчя знову суворішає, тон стає жорстким:
— Саме тому я зняв маску, Ейдене. Мені потрібно було, щоб ви побачили моє обличчя й почули мій голос, щоб ви переконалися: те, що я вам розповідаю, — правда. Ми більше не можемо сумніватися одне в одному.
— Розумію, — кажу я. Це все, що мені вдається із себе видушити. Я почуваюся людиною, у якої з-під ніг от-от піде земля.
— Справжнє ім’я жінки, яка відома вам як Анна, — Аннабелла Коулкер. І будь-якою мовою це ім’я страшніше за найжахливіше прокляття, — каже він, прикипівши до мене поглядом. — Вона очолювала організацію, що сіяла руйнацію й смерть у половині країн світу. І, якби понад тридцять років тому її не затримали, вона б робила те саме й дотепер. От кого ви намагаєтеся звільнити.
Мені б слід було почуватися здивованим. Враженим. Розлюченим. Мені б варто було заперечувати, але чомусь не хочеться. Його слова я не сприймаю якимось одкровенням, радше вже це підтвердження фактів, які давно вже були мені відомі. Анна несамовита й безстрашна, навіть жорстока, коли виникає така потреба. Я бачив її обличчя тоді, у сторожівні, коли вона підступилася до Денса з рушницею напоготові, не знаючи, що це я. Вона натиснула б на гачок без жодного сумніву. Вона вбила Деніела, коли я не подужав цього зробити, і навіть побіжно запропонувала, щоб ми власноруч уколошкали Евелін, бо тоді ми дістали б змогу дати правильну відповідь Моровому Лікареві. Вона тоді сказала, що пожартувала, але навіть зараз я в цьому не впевнений. А втім, Анна вбила цих людей, щоб захистити мене, вона намагалася виграти для мене час, щоб я міг розгадати цю таємницю. Вона сильна, вона добра, і вона залишалася вірною мені, навіть попри те, що моє бажання врятувати Евелін загрожувало стати на заваді розслідуванню вбивства.
З усіх людей у цьому маєтку вона єдина ніколи не приховувала, ким є насправді.
— Вона вже не та, ким була колись, — заперечую я. — Ви казали, що Блекгіт призначений для того, щоб перевиховувати людей, щоб змінювати їхні колишні особистості й перевіряти нові. Я за цей тиждень бачив Анну в різних ситуаціях. Вона допомогла мені, вона кілька разів рятувала мені життя. Вона мій друг.
— Вона вбила вашу сестру, — каже він різко.
Мій світ порожніє.
— Вона катувала її, принижувала, зробила так, щоб цілий світ за цим спостерігав, — веде він далі. — От хто така Анна. І такі люди не змінюються, Ейдене.
Я падаю навколішки, стискаю скроні, бо в мені вибухає хвиля спогадів. Мою сестру звали Джульєтта. У неї були каштанове волосся й щира усмішка. Їй доручили затримати Аннабеллу Коулкер, і я так нею пишався!
Кожний спомин здається мені скалкою скла, що простромлює мозок.
Джульєтта була завзята й розумна, вона вважала, що правосуддя треба захищати, а не просто сподіватися справедливості. Це мене смішило, але вона все одно наполягала на своєму.
Щоками течуть сльози.
Поплічники Аннабелли Коулкер удерлися до Джульєтти серед ночі й викрали її просто з будинку. Її чоловіка вони вбили одним пострілом у голову. Йому пощастило. А Джульєтті на свою кулю довелося чекати аж впродовж семи днів. Посіпаки Аннабелли катували її та змушували цілий світ на це дивитися. Вони називали ці катування відплатою за те, що їх переслідують, і стверджували, що цього й слід було очікувати.
Ані про себе, ані про свою родину я більше нічого не знаю. У мене не збереглося жодного щасливого спомину. Лише ті, що могли допомогти мені, лише ненависть і біль.