Завтра буде таким, яким я захочу, а це означає, що вперше за кілька десятиліть я можу чекати на нього з нетерпінням. Тепер воно не викликає страху, а може стати обіцянкою, яку я даю сам собі. Нагодою стати сміливішим чи добрішим, шансом виправити помилки. Бути ліпшим, ніж я є сьогодні.
Кожне завтра — це подарунок.
Мені просто треба до нього дістатися.
Подяка
«Семи смертей» не було б без мого агента Гаррі Іллінґворта. Він збагнув, чим може стати ця історія, ще до того, як це зрозумів я сам, і допоміг мені видобути її з небуття. Ви справжній джентльмен, Іллінґворте.
За мудрість і гострий літературний скальпель хочу подякувати своїй редакторці Елісон Геннессі, вона ж Королева Круків, вона ж чарівна вбивця (абзаців). Я записав історію, Елісон зробила з неї книжку.
Також я вдячний Ґрейс Менарі-Вайнфілд, моїй американській редакторці, за запитання, до яких я сам не додумався, і за те, що вона допомогла мені глибше поринути у світ, який я створив.
Окрім того, хочу подякувати всій команді видавництв «Рейвен Букс» і «Сорсбукс». Я схиляю голову перед талантом, ентузіазмом і чарівністю цих людей. Особливо я вдячний Меріґолд Еткі, яка поставилася до моєї паніки й внесених останньої миті виправлень з гумором і мудрістю. Може, хтось і чув її обурені вигуки, але не я. І за це я страшенно їй вдячний.
Також хочу згадати добрим словом перших читачів: Девіда Бейона, Тіма Дентона й Ніколь Кобі, — які прочитали цей роман, коли я ще намагався наслідувати Девіда Лінча, і дуже м’яко вказали мені на те, що підказки в тексті, дотримання правил граматики й нагадування про основні події сюжету не можна вважати проявом недосконалості.
І насамкінець дякую своїй дружині Маресі. Коли берешся за якусь дурнувату справу (от, наприклад, упродовж трьох років пишеш роман про подорожі в часі, де герої стрибають з подоби в подобу, розслідуючи вбивство), то протягом усього шляху обіч має бути найкращий друг. І цей друг у мене був. І є. Без неї в мене б нічого не вийшло.