Попри всі мої зусилля, усе відбувається точнісінько так, як я пам’ятаю.
24
Похмуре громаддя Блекгіту височіє в прогалинах між деревами. Я вийшов на задвір’я маєтку, а ця частина будинку в куди гіршому стані, ніж фасад. Декілька шибок розбиті, мури пощерблені. Кам’яна балюстрада на даху зруйнована, її уламок лежить у траві й уже вкрився густим мохом. Вочевидь, Гардкасли навели лад лише в тих приміщеннях, які мали побачити гості; воно й не дивно, зважаючи на брак коштів.
З тим самим непевним лихим передчуттям, з яким вийшов з лісу того, першого ранку, я зараз крокую садом. Якщо я й справді приїхав сюди з власної волі, у мене на те мали бути якісь вагомі підстави. Але, хоч як я напружую пам’ять, пригадати, які саме, не виходить.
Хочеться вірити, що я порядна людина, яка приїхала до цього маєтку, щоб комусь допомогти. Але якщо це й справді так, то я лише все псую. Сьогодні, так само як і щовечора до того, Евелін укоротить собі віку, і, якщо судити з того, що відбувалося вранці, мої спроби запобігти трагедії тільки наближають нас до неї. Хтозна, може, мої дурнуваті намагання врятувати Евелін насправді й призвели до того, що вона прийшла до дзеркального ставка зі сріблястим пістолетом у руці.
Я так замислився, що Міллісент помічаю, лише мало не збивши її з ніг. Літня пані, обіймаючи себе за плечі, тремтить від холоду на кутому ослоні, з якого добре видно сад. Три незграбні пальта огортають її з голови до ніг, обличчя й шия ховаються в шалику, з-під якого виблискують очі. Вона аж посиніла від холоду, капелюшок насунуто на самісінькі вуха. Почувши мої кроки, жінка обертається, на зморшкуватому обличчі подив.
— Отакої! Кепський маєш вигляд! — каже, відсунувши шалик від рота.
— І вам доброго ранку, Міллісент, — одказую я, спантеличений несподіваним відчуттям ніжності до неї.
— «Міллісент»?.. — перепитує вона, невдоволено підтиснувши губи. — Доволі новомодне звертання, любчику. Якщо тобі не важко, то ліпше вже звертайся до мене «матінко», бо ще люди вважатимуть, ніби ти в мене в приймах. А втім, іноді мені здається, що ліпше вже й справді було опікуватися якимось сиріткою.
Впускаю щелепу від подиву. Я й гадки не мав, що між Джонатаном Дербі й Міллісент Дербі існує якийсь родинний зв’язок. Можливо, тому, що завиграшки можна було повірити в те, що Джонатан — справдешня кара, яку Господь наслав на землю.
— Перепрошую, матінко, — кажу я. Засунувши руки до кишень, сідаю обіч неї. Вона зводить брову, у кмітливих сірих очах скачуть бісики.
— У матері перепросив, вийшов зі спальні ще до обіду… Ти, бува, не захворів? — питає вона.
— Та це, мабуть, через тутешнє повітря, — одказую я. — А от ви — чому ви тут о такій несвітській порі? Ще й така холоднеча надворі…
Вона форкає, ще міцніше обіймаючи себе за плечі.
— Мала зустрітися з Гелен, хотіли прогулятися разом, але її наче лизь злизав. Мабуть, як завше, усе переплутала. У неї сьогодні ще призначена зустріч із Сесілом Рейвенкортом, але по обіді. Мабуть, замість мене подалася до нього.
— Рейвенкорт і досі спить, — одказую я.
Міллісент зводить на мене питальний погляд.
— Це мені Каннінгем сказав. Рейвенкортів камердинер, — брешу я.
— Ви з ним знайомі?
— Та не те щоб знайомі…
— На твоєму місці я б трималася від нього подалі, — цокає вона язиком. — Я розумію, що тобі сумнівні компанії до шмиги, але, судячи з того, що розповів мені Сесіл, цей хлопець тобі геть не підхожий, навіть зважаючи на твою невибагливість.
Її слова розбурхують мою цікавість. Камердинер мені подобається, але ж він зголосився допомагати лише після того, як я пригрозив оприлюднити таємницю, яку він так ретельно приховує. Поки я не довідаюся, що це за таємниця, покладатися на нього не можна. А Міллісент, схоже, може стати ключем до Каннінгемових секретів.
— Це чому? — питаю байдужо.
— Ой, та не скажу до пуття… — відмахується вона. — Ти ж знаєш Сесіла — цей товстун аж напхом напханий чужими секретами. Якщо вірити чуткам, він зголосився взяти Каннінгема до себе камердинером тільки тому, що його про це попросила Гелен. А тепер він буцімто дізнався про цього чолов’ягу якусь бридоту й збирається його звільнити.
— Бридоту? — перепитую я.
— Ну, це Сесіл сам так висловився, а жодної подробиці я з нього так і не спромоглася витрясти. Цей клятий черевань любить патякати, але ж ти знаєш, як він ненавидить скандали. Зважаючи на Каннінгемове походження, це має бути щось геть непристойне, якщо він аж так рознервувався. Дізнатися б, що воно таке…