Уперше за весь час, відколи все це почалося, я почуваюся частиною чогось більшого.
Підбадьорений цією думкою, ціпенію біля каменя.
Евелін підходить до самісінької води, озирається на дерева. Мені здається, що вона от-от має помітити Морового Лікаря, але останньої миті дівчина відводить очі. Вона ледве тримається на ногах, заточується, наче рухаючись під музику, яку чути лише їй. Полум’я жарівниці відбивається в діамантовому кольє, наче по її горлу тече рідкий вогонь. Вона тремтить, на обличчі дедалі помітніший відчай.
«Щось не так».
Озираюся на бальну залу й бачу біля вікна Рейвенкорта, який тужливо дивиться на свою подругу. Якісь слова тремтять у нього на губах, але вони вже не зарадять.
— Допоможи мені, Боже… — шепоче Евелін у темряву.
Сльози струменять її щоками. Вона спрямовує пістолет собі в живіт і натискає на гачок.
Постріл такий гучний, що світ від нього неначе розколюється навпіл. Мій зляканий зойк тоне в його гуркоті.
У бальній залі гості заклякають, затамувавши дух.
Здивовані обличчя розвертаються до ставка, очі видивляються Евелін. Вона затискає рану на животі, між пальців цибенить кров. Обличчя спантеличене, наче сталося щось, що не мало статися, але, перш ніж це усвідомлює, дівчина заточується й долілиць падає у воду.
У нічному небі вибухають феєрверки, а гості мчать з бальної зали на моріжок, тицяють пальцями, зойкають. Хтось біжить просто на мене, важко брьохаючи по багну. Я озираюся — і саме цієї миті просто в мене всією вагою врізається чиєсь тіло. Падаю на землю.
Мій нападник намагається зіп’ястися, дряпає мені обличчя, кóпає коліном у живіт. Норов Дербі, який я щосили стримував, нарешті виривається з-під контролю. Люто скрикнувши, я в глупій темряві гамселю незнайомця, хапаю його за одяг, він несамовито смикається, намагаючись вивільнитися.
Мене підводять із землі, я вию від безсилої люті. З моїм суперником роблять те саме, слуги міцно нас тримають. Коли хтось приносить ліхтар, я бачу знавіснілого Майкла Гардкасла, який несамовито намагається виборсатися з дужих рук Каннінгема, що не дає йому змоги наблизитися до нерухомого тіла Евелін.
Спантеличено дивлюся на нього.
«Усе змінилося!»
Від цього одкровення моє бажання битися де й дівається, тіло відпружує. Слуги й досі тримають мене, а я дивлюся на дзеркальний ставок.
Коли я бачив цю подію очима Рейвенкорта, саме Майкл намагався витягти сестру й не міг цього подужати. А зараз якийсь високий чоловік у тренчкоті витягає її з води, накриває скривавлене тіло піджаком доктора Діккі.
Слуга відпускає мене, я падаю навколішки саме вчасно, щоб побачити, як згорьованого Майкла Гардкасла веде геть Каннінгем. Роздивляюся, щоб запам’ятати якомога більше з цих неймовірних змін. Біля ставка доктор Діккі стоїть навколішки обіч тіла Евелін і розмовляє про щось із чоловіком, який тримається доволі зверхньо. Рейвенкорт у бальній залі відійшов від вікна, повернувся до канапи й згорбився над нею, замислено спираючись на ціпок. Оркестр оточили п’яні гості, які, гадки не маючи про жахіття, що відбулося надворі, вимагають, щоб музики грали далі. Слуги тиняються без діла, квапливо хрестяться, опинившись поблизу накритого піджаком тіла.
Лише Бог відає, як довго я сиджу в темряві, спостерігаючи за подіями. Принаймні достатньо довго, щоб усіх інших відрядив назад до маєтку той чоловік у тренчкоті. Достатньо довго для того, щоб нерухоме тіло Евелін віднесли геть. Достатньо довго для того, щоби змерзнути й задубіти.
Достатньо довго для того, щоб мене знайшов Лакей.
Він виходить з-за дальнього рогу будинку. До пояса приточений якийсь міх, руки в крові. Витягши ножа, він водить лезом туди й сюди по краю однієї з жарівниць. Не знаю, гострить він лезо чи гріє його, але, мабуть, це не має значення. Він хоче, щоб я бачив це, щоб чув моторошний скрегіт металу об метал.
Він спостерігає за мною, сподіваючись якоїсь реакції, але, роздивляючись його, я розмірковую тільки про те, як хтось узагалі міг прийняти його за когось із челяді. І хоча вбраний у звичайну червону з білим ліврею, у ньому немає й натяку на послужливість. Він високий і худорлявий, рухається повільно, у нього брудне біляве волосся, гостре підборіддя й темні очі, а усмішка могла б здатися чарівливою, якби не була така фальшива. А ще в нього зламаний ніс — багровий, набряклий, — і це неабияк спотворює його риси.