«Він не сказав, що вона на таке не здатна».
— Але ж…
— Хай йому грець, Денсе, вам що до цього?! — кричить він, звертаючись до мого відображення в дзеркалі, щоб уникнути потреби горлати просто на мене.
От воно. Денс знає Пітера Гардкасла достатньо добре, щоб збагнути, що йому от-от урветься терпець. Від моєї наступної ремарки залежить, вислухає він мене чи покаже на двері. Слова треба обирати якомога обережніше, а це означає, що тиснути варто на те, що для нього найдорожче. Варіанти два: або спробувати пояснити, що я намагаюся врятувати життя його доньки, або…
— Перепрошую, Пітере, — кажу я примирливо. — Якщо хтось намагається зірвати вашу угоду з Рейвенкортом, то я мушу цьому запобігти. Це мій обов’язок і як вашого друга, і як вашого юриста-повіреного.
Плечі його розслабляються.
— Певна річ, мусите, — озивається він, озираючись на мене. — Перепрошую, друже мій, це просто… Ці балачки про вбивство… Збаламутили давні спогади, ви ж розумієте, про що я. Авжеж, якщо ви вважаєте, що Евелін у небезпеці, я зроблю все можливе, щоб їй допомогти. Але ви помиляєтеся, якщо й справді вважаєте, що Гелен здатна зашкодити Евелін. Стосунки в них напружені, але вони люблять одна одну. Я цього певен.
Дозволяю собі відсапатися. Постійна потреба йти всупереч Денсовим звичкам дуже виснажує, але я нарешті наблизився бодай до якихось відповідей.
— Ваша донька зв’язалася з якоюсь жінкою на ймення Фелісіті Меддокс. Евелін казала їй про дивну поведінку Гелен, — веду я далі, адже це моє втілення звикло розташовувати всі факти в хронологічному порядку. — Цієї жінки немає в списку гостей, але, гадаю, Фелісіті приїхала сюди, щоб допомогти, і, можливо, її тримають заручницею на той випадок, якщо Евелін не зголоситься скоїти самогубство. Майкл розповів мені, що ця дівчина — подруга дитинства вашої доньки, але більше жодної подробиці щодо неї пригадати не зміг. А чи ви, бува, її не пам’ятаєте? Може, ви бачили її десь у будинку? У мене є підстави вважати, що ще сьогодні вранці вона була на волі.
Вигляд у Гардкасла приголомшений.
— Не бачив, але мушу визнати, що ми з Евелін майже не розмовляли, відколи вона приїхала. Обставини її повернення, це весілля… Вони наче створили поміж нами стіну. Дивно, утім, що Майкл не зміг повідомити вам більше. Вони із сестрою не розлучаються, відколи вона повернулася. Також, наскільки мені відомо, поки Евелін була в Парижі, він навідував її і вони листувалися. Як на мене, якщо хтось і знайомий з цією Фелісіті, то саме він.
— Я з ним іще раз поговорю, але в листі все правда, еге ж? Гелен і справді поводиться дивно?
Грамофонна платівка затинається, скрипкове соло зривається до неба й падає до землі знову й знову, наче повітряний змій у невправних і нетерпеливих дитячих руках. Пітер дивиться на грамофон, супиться, сподіваючись, що самого його невдоволення виявиться досить, щоб якимось дивом виправити ситуацію. А втім, зазнавши поразки, він підходить до грамофона, піднімає голку, здуває порошинку з платівки й роздивляється її на світлі.
— Подряпана, — констатує він, похитавши головою.
Відтак ставить іншу платівку, і в кімнаті знову лунає музика.
— Розкажіть мені про Гелен, — наполягаю я. — Це ж була її ідея — оголосити про заручини просто в роковини Томасової загибелі й улаштувати це свято в Блекгіті, так?
— Гелен так і не змогла пробачити Евелін, що вона того ранку полишила Томаса самого, — каже Гардкасл, дивлячись, як обертається платівка. — Зізнаюся, я вважав був, що з роками її біль притупиться, але… — Він розводить руками. — Усе це… це такою мірою… — Він глибоко зітхає, опановуючи себе. — Гелен хотіла дошкулити Евелін, визнаю. Вона називає це весілля покаранням, але, якщо зважити все як слід, це непогана партія. Рейвенкорт до Евелін і пальцем не доторкнеться, він мені сам про це сказав. «Я вже застарий для цього», — оце його власні слова. Вона керуватиме його маєтками, матиме гроші на будь-які витрати, житиме так, як вважатиме за потрібне, за умови, що його не ганьбитиме. А навзамін він… ви, мабуть, чули, які плітки ширяться про його камердинерів… про всіх цих красунчиків, що вчащають до нього о будь-якій порі. Усе це, авжеж, самий поголос, але весілля покладе йому край. — Він витримує паузу, дивиться на мене з викликом. — От, Денсе, тепер ви розумієте? Нащо Гелен усе це влаштовувати, якщо вона вирішила вбити Евелін? Вона б не стала цього робити, не може такого бути. У глибині душі вона любить Евелін. Може, не надто сильно, але достатньою мірою. Дружині просто треба побачити, що донька як слід покарана, а тоді вона помириться з нею. От самі переконаєтеся. Гелен оговтається, а Евелін збагне, що насправді цей шлюб — просто подарунок долі, хоча про людське око й не вельми на нього схожий. Запевняю вас: ви взяли хибний слід.