— Але мені все одно треба поговорити з вашою дружиною, Пітере.
— Мій записник у шухляді столу, у ньому є її розклад. — Він похмуро всміхається. — Наше подружнє життя наразі складається суто зі спільних обов’язків, але завдяки цьому ви принаймні дізнаєтеся, де її знайти.
Я кваплюся до шухляди, не в змозі стримати хвилювання. Хтось із присутніх у маєтку — можливо, навіть і сама Гелен — видрав аркуш із розкладом на сьогодні з її власного щоденника, щоб приховати, що саме вона збирається робити. Хай там хто це скоїв, ця людина або забула, або не знала, що копія цього розкладу є в чоловіка Гелен — і от вона, ця копія, у моїх руках. Тут і зараз ми нарешті дізнаємося, через що здійнявся весь цей заколот.
Шухляда не піддається, вона набубнявіла від вогкості. Висувається вона знехочу — і я нарешті бачу записник у палітурці із сукна, перев’язаний шнурівкою. Гортаю сторінки й швидко знаходжу розклад Гелен. Моє хвилювання вмить випаровується. Більша частина з написаного мені й до того була відома. Гелен бачилася з Каннінгемом о пів на восьму ранку, хоча мета цієї зустрічі невідома. Після цього в неї призначені побачення з Евелін о чверть на дев’яту ранку й з Міллісент Дербі о дев’ятій рівно, і на обидві ці зустрічі вона не з’явилася. О пів на дванадцяту в неї має відбутися зустріч зі старшим стайничим — до неї залишилася година, а відтак Рейвенкорт чекатиме на неї у вітальні.
До нього вона теж не прийде.
Проводжу вказівцем по розкладу, видивляючись бодай щось підозріле. Про зустрічі з Евелін і Рейвенкортом я знав і до того, Міллісент — давня подруга, отже, причина їхньої здибанки також цілком зрозуміла. Але ж з якого доброго дива господині маєтку знадобилося, ледь поблагословилося на світ, зустрічатися з байстрюком свого чоловіка?
Коли я спитав про це самого Каннінгема, він відмовився мені відповідати. Але ж він єдиний, хто сьогодні бачив Гелен Гардкасл. А це означає, що більше я його викрутасів не терпітиму.
Мені треба видобути з нього правду.
Але перед цим доведеться навідатися до стайні.
Нарешті я дізнався, де зможу перехопити невловиму господиню цього маєтку.
— Чи вам відомо, з якої причини Гелен сьогодні вранці зустрічалася з Чарльзом Каннінгемом? — запитую я в Пітера, повертаючи щоденник до шухляди.
— Мабуть, хотіла привітатися, — озивається він, наливаючи собі чергову порцію алкоголю. — Вона завжди була прихильна до цього хлопця.
— Стенвін шантажує вас саме через Каннінгема? — питаю я. — Йому відомо, що хлопець — ваш син?
— Та на Бога, Денсе!.. — вигукує він, роздратовано глянувши на мене. Я витримую його погляд, і Денс також, хоч як йому кортить перепросити й накивати звідси п’ятами.
Як же ж він мене дратує! Щоразу, коли я роззявляю рота, збираючись щось сказати, мені доводиться спершу подолати чуже зніяковіння.
— Ви ж знаєте мене, Пітере, а отже, розумієте, що мені важко про це питати, — кажу я. — Але я маю дізнатися всі подробиці, щоб розібратися в цій брудній справі.
Він розмірковує над моїми словами, повернувшись до вікна з келихом у руці. Проте дивитися там нема на що. Дерева так розрослися, що гілля мало не витискає шибки. Судячи з Пітерового настрою, він би залюбки й до будинку їх запросив.
— Він мене шантажує зовсім не походженням Чарльза Каннінгема, — каже нарешті. — Той скандал свого часу був у світській хроніці всіх газет, Гелен про це подбала. За таке грошви не отримаєш.
— Тоді що саме відомо Стенвіну?
— Мені треба, щоб ви заприсяглися, що далі це не піде, — каже він.
— Певна річ, — кажу, відчуваючи, як прискорюється пульс.
— Отже… — Він задля сміливості ковтає з келиха. — Ще коли Томас був живий, у Гелен був роман з Чарлі Карвером.
— З тим чоловіком, що вбив Томаса?! — вигукую я, виструнчуючись у кріслі.
— Жінок, які зраджують власних чоловіків, здається, порівнюють із зозулями, так? — питає він, незрушно стоячи біля вікна. — У моєму разі це порівняння просто неймовірно доречне. Він забрав мого сина, а натомість підкинув до мого гнізда своє власне пташеня.
— Своє пташеня?
— Каннінгем і справді байстрюк. Але не мій, Денсе. Він байстрюк моєї дружини. Його батько — Чарлі Карвер.
— Цей покидьок! — вигукую я, на мить утративши контроль над Денсом, обурення якого таке ж сильне, як і мій шок. — Але як це сталося?