Він спрямував погляд удалину крізь свої великі золоті окуляри. Обличчя його загострилось і прийняло гіркий вираз.
– Вони знищили масштаби цивілізованого світу, – з швабською вимовою сказав він жовчно, люто, безпорадно.
Густав мовчав. «Вони знищили масштаби цивілізованого світу», – звучали у нього у вухах слова молодого співрозмовника. «Вони знищили масштаби цивілізованого світу»… Густав раптом уявив собі чоловіка, що вимірює жовтим складним метром невеликий предмет п’ятнадцяти, щонайбільше двадцяти сантиметрів заввишки. Чоловік міряв і міряв, а потім зламав метр і записав: 2 метри. Тоді прийшов другий чоловік і написав: «2,5 метра».
Густав мовчав понад хвилину.
– Чому ви розповіли все це саме мені? – спитав він нарешті. Голос його бринів непевно, і він кілька разів відкашлявся, щоб прочистити його. Більфінгер глянув на нього ніяково.
– Дві речі навели мене на думку, що вас це повинно хвилювати. Найперше – те, що ви підписали маніфест проти варваризації громадського життя, і по-друге – слово, сказане про вас одного разу моїм другом Клаусом Фрішліном, що ви – «споглядач». Я дуже добре розумію, що він мав на думці, кажучі це, я високо ціную мого друга Клауса Фрішліна. – Більфінгер трохи почервонів, він зніяковів.
Сонце зайшло, стало холодно. Густав усе так само утрудненим голосом сказав:
– Дякую, доктор Більфінгер, за те, що ви сказали мені, – і квапливо додав: – Стає холодно. Треба повертатись.
Дорогою він сказав:
– Не будемо зараз розмовляти про це, доктор Більфінгер. Немає рації говорити про це.
І справді, що могла людина, яка любить Німеччину, сказати про факти, передані Більфінгером? А що значить «людина, яка любить Німеччину»? Він згадав якийсь вірш, чи то старовинний, чи то свій власний:
Більфінгер сказав:
– Я точнісінько записав усе, що бачив сам і що мені розповідали інші. Протокольну точність цього запису я підтвердив під присягою у цюріхського нотаріуса. Таку ж присягу принесли всі очевидці і жертви, яким вдалося втекти за кордон, і які мені розповіли про відзначені факти. Коли хочете, я вам надішлю цей запис. Але він довгий, і читати його неприємно.
– Так, будь ласка, надішліть мені, – сказав Густав.
Цього вечора він не міг їсти, цієї ночі він не міг спати. План найняти або купити дім у гірському селищі Пієтрі здавався йому тепер абсурдом.
Молодий доктор Більфінгер відмовився від можливості мати добре становище в Німеччині, він зрікся своєї Німеччини, де могло безкарно таке статися. А Більфінгер – німець, цілком німець, плоть від плоті і кров від крові тих, що вбивають. Становище Густава ще гірше. Він плоть від плоті і тих, що вбивають, і тих, кого вбивають.
Катують так, що відбивають нирки, зривають м’ясо з кісток. Він про це читав, йому про це розказували – із Східної Пруссії, із Сілезії, із Франконії, із Пфальца. Але це були мертві слова. І лише тепер, після оповідання молодого шваба, мертві слова ожили. Він бачить, відчуває все. Гумові кийки, кулаки, шпіцрутени ранять тепер його власне тіло.
Ні, в такі часи він не може селитися у гірському селищі Пієтрі й сидіти там склавши руки.