Знов ті самі слова. А Бернд Фогельзанг збирався примусити ворога замовкнути, і ось ворог уже лежить на землі, він повержений. Але він не мовчить. У глибині душі Фогельзангові імпонує поведінка Франсуа.
Вона доводить, що хоч який рід акліматизується, проживши серед німців щось із півтораста років.
– Я щиро жалкую, – сухо, без злоби, квакає він, закінчуючи свою останню розмову в цьому кабінеті, – що ви наполягаєте на своєму неправильному принципі. За таких умов мені складно буде перетягти вас у нову Німеччину. Але тією мірою, якою дозволять мені мої переконання, я спробую зробити вашу відставку почесною і не дуже для вас важкою.
Він говорив щиро.
Звичайно, Франсуа нічого не сказав Грозовій Хмарці про пропозицію Фогельзанга і про свою відповідь. А втім, ці критичні дні були несподівано для Франсуа не такі похмурі: побачивши, що доля її чоловіка остаточно вирішена, Грозова Хмарка змінила свою лінію. Звісна річ, він би вчинив розумніше, якби пристосувався до нових умов; але вона давно зрозуміла, що хисткість його тільки видима, а внутрішньо він твердий; вона й одружилась у свій час з Франсуа, відчуваючи його непохитність. Звичайно, треба було спробувати настроїти його в тон з новим часом. Але оскільки це не вдалось, оскільки нічого вже не можна було змінити, не варто мучити людину. І вона була тепер сама лагідність. Намагалась втішити його. Говорила, що він тепер спокійно, без перешкод, закінчить свій рукопис «Вплив античного гекзаметра на стиль Клопштока», на щось інше він усе ж, очевидно, не здатний. Тим часом вона спробує підшукати для нього посаду в якійсь приватній школі в Німеччині або за кордоном. Щоправда, жити буде важко, але років зо три вони в усякому разі проживуть на свої заощадження; може статись, він дістане ще пенсію, а там вона вже безумовно знайде якийсь вихід із становища.
Ці заспокійливі слова підбадьорили Франсуа. Недарма він завжди казав, що Сократ не без підстав одружився з Ксантіппою.
Жак Лавендель повідомив Фрідріха Пфанца, одного з найвидатніших фінансистів, що він має намір ліквідувати всі свої справи в Німеччині й виїхати. Фрідріх Пфанц був один з тих людей, що натягували дроти, на яких танцювали фашистські проводирі, а Жак Лавендель близько зв’язаний з ним діловими інтересами. Отже, Жак Лавендель – до того ж іще американський підданий – міг би прекрасно, не боючись ніяких ускладнень, залишатись у Німеччині. Але він не хотів.
– Я справедливий, Пфанц, – казав він. – Самі по собі німці пристойний народ, я вважаю. Але чотирнадцять років поспіль їх скажено нацьковували на євреїв, – ви прекрасно знаєте, як це робилося, і ви самі брали участь у цьому, – і по суті треба дивуватись, що після такої лютої пропаганди справа обмежилась лише тим, що ви бачили. Проте повітря у Німеччині для мене надто задушливе. Я капіталіст і розумію ваші мотиви. Оздоровити ваше гниле господарство ви не могли інакше, як закликавши на допомогу цю вошиву сволоту. Але бачите – я капіталіст і я єврей. Коли ви мені скажете: «ми вбиваємо євреїв тому, що ми хочемо розгромити профспілки», то від цього мої євреї не воскреснуть.
Пфанц з охотою утримав би Жака Лавенделя в Німеччині. Він доводив йому, що все це тільки перехідна доба, що весь цей набрід скоро приберуть до рук, що рейхсвер чекає тільки сигналу, щоб звалити штурмовиків, і тоді замість фельдфебелів знов прийдуть офіцери, і що сам він вирішив увійти до уряду. Він запропонував Жакові Лавенделю стати акціонером грандіозного страхового товариства, заради успіхів якого він, Пфанц, готовий взяти на себе турботи міністерського портфеля.
Але Жак Лавендель не погоджувався.
– Я вам вірю, Пфанц, – сказав він своїм хрипким голосом. – Я вірю, що всі ці «вожді», увійшовши до уряду, відчують на собі вузду. Але, бачте, я вже не молодий, не жадібний, не цікавий. Мене цілком задовольнить, коли я побачу ваші подвиги на екрані якогось закордонного кіно у щоденній кінохроніці. Я волію йти у ваших лавах у своїй уяві. Отже, бажаю вам успіху, Пфанц, і до побачення, як тільки ви прогорите.
Враховуючи наперед розвиток подій, Жак Лавендель давно вже підготував ліквідацію своїх справ. Структура цих справ була заплутана. Він був головним пайовиком ряду великих товариств з продажу нерухомого майна. Коли він вийняв свій капітал, виявилось, що ці товариства по суті неплатоспроможні. Їм потрібні були великі державні субсидії, інакше іпотечні банки втрачали свої гроші. Але, оскільки численні іпотечні банки субсидувалися державою, то вилучення капіталів Жака Лавенделя з німецьких підприємств завдавало значної шкоди й державі. Хитаючи головою і ледве помітно всміхаючись, Жак Лавендель відзначив це.