Він справді був нежадібною людиною. Вони з Кларою вирішили на кілька років відійти від усяких справ. Спочатку вони оселяться у своїй прекрасній віллі біля Луганського озера. Вони запросили всіх трьох братів Оппенгеймів приїхати до них туди на пасхальний тиждень. Гейнріх теж приїде до того часу. Жак Лавендель дав синові самому вибирати, де закінчувати школу: в Європі чи в Америці. Гейнріх волів залишитись у країні з пануючою німецькою мовою і закінчувати школу в Цюріху або в Берні. Жак Лавендель був радий цьому. Німеччина все ж його слабість.
Перед від’їздом з Німеччини Гейнріхові треба було закінчити одну справу. Його лист до прокурора викликав лише появу у Лавенделів слідчого в карних справах, який вчинив Гейнріхові грубий і поверхневий допит. Інших наслідків заява Гейнріха ні для нього самого, ні для Вернера Ріттерштега не мала. Вернер, очевидно, навіть про неї і не довідався. Залишити справу в такому стані Гейнріх ніяк не міг. Його дедалі настирлівіше переслідувала думка, що Вернер Ріттерштег зі своїми «молодими орлами» і з своєю підлою пропозицією у футбольному клубі звів Бертольда в могилу. Він уперто й марно думав, як йому розрубати цей вузол. І ось одного разу Вернер сам йому допоміг.
Смерть Бертольда все ж таки схвилювала Довгого Телепня. Але з властивою йому примітивною логікою він втішав себе тим, що, втративши свого найкращого друга, Гейнріх, може статися, скоріше здружиться з ним, Вернером. Папаша Ріттерштег виконав свою обіцянку і купив підвісний мотор до гребного човна Вернера, що був на водній станції озера Тейпіц. Якось одного разу, немов нічого не трапилось, Вернер запропонував Гейнріхові поїхати якось на озеро, випробувати новий мотор. І що ж! Серце Вернера спинилось від радісної несподіванки, – Гейнріх, хвилиночку подумавши, погодився. Більше того, він навіть запропонував Вернерові довезти його туди на своїй машині.
Він потай взяв батькову машину, і хлопчики поїхали в Тейпіц. Гейнріх кермував добре і впевнено. Потім вони сіли в човен і, потріскуючи мотором, чудово кружляли по світлому озеру. Вернер був збентежений, відчував себе ніяково, але Гейнріх дуже цікавився технічним устроєм човна й мотора, і це допомогло Вернерові опанувати себе. Щоправда, Гейнріх говорив мало, але досить приязно. Потім вони зайшли у великий, в той час зовсім порожній ресторан, випили світлого пива з малиновим сиропом і поїли сосисок. Додому зібрались уже пізно ввечері.
Вернер сидів в автомобілі зовсім збентежений. Вони провели півдня вдвох, як два товариші по спорту, та й усе. Ближчого контакту, як він сподівався, між ними не встановилось. А тепер Гейнріх, здається, і зовсім розкаявся, що поїхав з ним за місто. В усякому разі він чомусь вперто мовчав.
– Куди ти їдеш? – з новою надією спитав Вернер, коли Гейнріх раптом повернув кудись з головного шосе.
– Ця дорога красивіша і тільки трохи довша, – сказав Гейнріх.
Вже настала ніч, фари вихоплювали з темряви часточки соснового ліса, в небі стояв тоненький серп місяця, Гейнріх їхав дуже повільно. В грудях Вернера зростав неспокій.
– Спинимось тут, – сказав він приглушеним голосом. – Пройдемось трошки лісом, га?
– Добре, – погодився Гейнріх, спинив машину, вимкнув світло.
Вони увійшли в ліс. Ґрунт був вогкий, і було досить холодно й темно. Добре пахло землею й соснами. Панувала глибока тиша, їхніх кроків по м’якій вогкій землі не було чути. Лише зрідка, коли вони наступали на суху хворостину, лунав сухий тріск. Дув легкий вітерець.
Вернер іноді спотикався у темряві. Раптом Гейнріх схопив його. В першу хвилину Вернер подумав, що Гейнріх хоче його підтримати, але Гейнріх смикнув його за ногу так, що він полетів на землю.
– Що ти робиш? Ти збожеволів! – крикнув він.
Гейнріх не відповідав, схопив його за комір і почав втискувати його голову у вогку землю. Вернер почав задихатись.
– Ти встромив Карперові ніж у живіт, ти вбив Бертольда, так ось тепер знай, як почувається той, кого вбивають. – Він говорив тихо, переривчасто. І дедалі глибше втискував обличчя Вернера в землю. – Тепер тобі кінець, – приказував він. – Вони скажуть, що ти здох за свою національну справу. На мене ніхто не подумає. Вони скажуть, що тебе вбили комуністи. Мабуть, це тебе втішає. Але смерть – це смерть, і ніякі промови Фогельзанга тебе не воскресять.