Країна готувалася до війни. Підготовку вели і зсередини, і за кордонами, відкрито ламаючи договори. Мета життя – це смерть на полі бою, – проповідували фашистські вожді на словах і на письмі. Війна є гідне здійснення призначення нації, – виголошували гучномовці. Весь вільний час молоді заповнювався військовими вправами, вулицями лунали військові пісні. В той же час «фюрер» в урочистих, дико патетичних промовах запевняв, що країна непохитно додержується договорів і прагне тільки миру. Хитро підморгуючи, пояснювали масам, що промови «фюрера» призначені тільки для дурного закордону, для того, щоб без перешкод можна було озброюватись. Це «маскування», вигадане «північною хитрістю», виправдовується великими цілями нації. Так уряд намагався об’єднати шістдесят п’ять мільйонів людей в єдиний союз дворушників, що хитро підморгують всьому світові.
У цьому дусі виховували молодь. Повчали її, що війну зовсім не програно, що німецький народ – найблагородніший у світі і що саме через це на нього зсередини і ззовні загрозливо сунуть підступні вороги. На запитання цікавих молодь мусила відповідати, що в них не військова муштра, а «спорт». Дітей повчали, що той, хто говорить правду, спрямовану проти інтересів фашистів, – негідник, поставлений поза законом. Дітей повчали, що вони належать державі, а не батькам, їхні вчителі плювали на те, що прославляли їхні батьки, і прославляли те, що їхні батьки вважали за ганьбу. Дітей жорстоко карали, коли вони вступалися за батьків. Їх вчили брехати.
Не було в цій фашистській Німеччині злочину гіршого, ніж визнання розуму, визнання миру і принципів справедливості. Уряд вимагав, щоб кожен пильно стежив за своїм ближнім, за тим, якою мірою він визнає приписані фашистами погляди. Хто не зробив жодного доносу, той вже сам був на підозрі. Сусід шпигував за сусідом, син – за батьком, приятель – за приятелем. У квартирах розмовляли пошепки, бо голосно сказане слово проникало крізь стіни. Боялися свого друга, свого підлеглого, офіціанта, що подавав обід, супутника в трамваї.
Брехня й насильство переплітались одне з одним. Фашисти скасували принципи, які від часу Французької революції лежали в основі цивілізації білої раси. Вони одверто заявили, що перед їхнім законом людина не рівна людині. Вони знову завели рабство і «замаскували» його під «добровільну трудову повинність». Вони ув’язнювали своїх противників, поводилися з ними гірше, ніж з тваринами, катували їх і називали це «фізичним гартуванням». Вони випалювали їм знак свастики на тілі, змушували їх мочитись один на одного, вищипувати траву ротом, водили їх у блазенських процесіях по вулицях і називали це «вихованням у дусі національної самосвідомості». Заповідь «не убий» було скасовано. Політичне вбивство підносилось, як героїчний вчинок, «фюрер» величав убивць – саме за те, що вони були убивцями, – своїми «товаришами»; убивцям ставили меморіальні дошки; убитих викидали з могил; одного убивцю – саме за те, що він був убивцею, – призначили поліцей-президентом. За перші три місяці фашистського панування у країні налічували 593 безкарних убивства – більше, ніж за все попереднє десятиріччя. До цієї цифри ввійшли тільки виявлені, документально підтверджені убивства. Крім того, у перші місяці фашистського панування було страчено більше людей, ніж за попередні п’ятнадцять років.
Брехня й злидні переплітались одне з одним. «Воля і хліб» в устах фашистів означало: волю для них – убивати своїх противників, і хліб для них – за рахунок хліба й роботи, відібраних у інших. Вони вигнали з країни або ув’язнили талановитих людей, щоб очистити місце для своїх бездарних сподвижників. Вони підняли ціни на продукти і знизили заробітну плату. Голод і злидні зростали в масах. За перші три місяці фашистського панування число шлюбів скоротилося на 5,5 відсотка порівняно з відповідним періодом за минулий рік, смертність збільшилась на 16 відсотків. Безробіття розрослось незмірно: числом безробітних Німеччина посіла перше місце в світі. А фашисти, з залізною мордою, твердили, що вони скоротили безробіття.
Брехня, корисливість і задоволення власних апетитів переплітались одне з одним. Хто належав до пануючої партії, той міг засадити свого конкурента в концентраційний табір. Під загрозою концентраційного табору у кредитора-єврея вимагали відмову від стягнення боргу, а єврея-боржника змушували платити достроково. Євреєві-домовласникові відмовлялись вносити квартирну плату – «йому, мовляв, перекажуть її в Палестину». Всі нефашисти жили під постійною загрозою. Досить було констатувати, що ціни на м’ясо при нинішньому уряді піднялись, або що програма якого-небудь фашистського свята була не досить добре складена, щоб потрапити до концентраційного табору. Досить було і голословного обвинувачення у такому «злочині». Якщо фашистові не подобався ніс будь-якого перехожого, він міг бити його по цьому самому носі. Потім фашист заявляв, що оцей – з носом – не досить швидко підняв руку, коли заспівали фашистський гімн. І все було в порядку.