Попервах він не говорив з нею про головне, що його хвилювало. Він сказав тільки, що тепер він не може жити широко, як раніш. Акуратній і ощадливій Анні це було дуже по серцю. Вони найняли маленький старий автомобіль і весело поїхали на розшуки дешевого будинку, в якому вони могли б прожити кілька тижнів. Вони знайшли невеличкий будиночок на півострові Ла-Жоржет. Широкий приземкуватий будиночок самотньо стояв на березі маленької бухти на невеличкому мису, рожево-коричневий, облуплений. Позаду підіймались високі гори, вкриті маслиновими деревами, виноградниками і, головним чином, пініями. Дорога повертала до мису чіткою округлою дугою. Під солоним вітром не росли ні квіти, ні трава. Перед домом було лише море та відлогий піщаний пляж, залитий сонцем, відгороджений густою посадкою з молодих низеньких піній, що сповзали з мису прямо до моря.
Бідно одягнений чоловік з благородними жестами показував їм кімнати будинку. Кімнати були великі, голі, запущені, в усі вікна заглядало море. Деякі напіврозвалені меблі становили обстановку. Хазяїн був скупий на слова, абсолютно не нав’язливий. Анна вважала, що тут можна буде влаштуватись; їй кортіло навести тут лад. Найпотрібніше доведеться полагодити, але це не коштуватиме великих труднощів і витрат. Бідно одягнений чоловік з благородними жестами висловив готовність допомогти. Він був винар і мав невеличку ділянку землі за кількасот метрів звідси. Вони найняли будиночок.
За дві доби вони мали переселитись. Усе мало бути готове до цього часу. Анна господарювала і прибирала цілий день, винар щось пиляв, збивав, спокійний, небагатослівний, з гарними рухами. Густав дивився на них. Іноді Анна питала в нього якесь французьке слово, щоб порозумітися з винарем. Це була вся його допомога. Робота давала їй радість, вона вся поринала в неї. Якби він одружився з Анною, жив би з нею, все було б інакше.
Він заважав. Тоді він вийшов, ліг перед домом на сонце, дрімав під легким вітерцем. Який непохитний спокій віяв з обличчя Анни. Цей спокій і тішить, і викликає моторошне почуття. Обличчя Анни, її широкий гарний рот, великі дугасті брови, опуклий лоб під густим каштановим волоссям – це обличчя Німеччини. Але Німеччини вчорашньої.
Густав мусить зігнати спокій з цього обличчя, якщо він хоче, щоб сьогоднішня Німеччина знову стала вчорашньою.
Перед ним розкинулось велике сірувато-синє море в білих хвильках, під легким вітром, краєвид був широкий і мирний. Яку це радість дає Анні – наводити лад у цьому занедбаному будинку. Він міг би приємно провести тут час; для цього треба тільки мовчати, не порушувати спокою Анни. Шкода, що він не має права мовчати.
Вони нашвидку пообідали яйцями, холодним м’ясом, фруктами, сиром, вином. Це був веселий обід. Плани Анни на найближчі п’ять тижнів набували ясніших обрисів. Насамперед вона закінчить цю історію з будинком. Вона поставила собі за мету привести все в бажаний вигляд і виконає це. Правда, не встигне все це налагодитись, як їм доведеться вже виїжджати.
А взагалі, вона збирається жити за твердим розкладом. Щодня спорт, гімнастика. Дуже гарна положиста дорога – дуже добра для біга на довгу дистанцію. Анна – методична дівчина, але вона мала і гумор. Вона весело сміялася разом з Густавом, коли він кепкував з її педантизму. Вона повільна, їй потрібна педантичність. Потрібно, наприклад, досить багато часу, поки вона розбереться в людині. У зв’язку з цим вона останнім часом систематично вивчає фізіономічні теорії. Густав спитав її, чи не став він розумніший за півтора роки їх розлуки, чи не помічає вона в ньому нового, чи не став він, нарешті, хоч у п’ятдесят років трошки мудріший. Анна серйозно подивилась на нього. Так, – сказала вона, – він змінився. Його сласний рот став трохи твердіший, і лінії, що біжать від очей до носа, стали менш м’які, менш розпливчасті. Густав вислухав її аналіз, замислено усміхаючись.
Після обіду вони поїхали в Тулон придбати дещо з господарських речей. Анна вирішила витратити на це якнайменше. Вони обійшли багато крамниць. Анна була невтомна, вишукуючи тут одне, там інше. Їм подобалась барвистість міста, його шум. Вони поїли у портовому ресторанчику, потім Анна знову пішла до міста сама і нарешті урочисто заявила, що тепер у неї є все, що їй потрібно.