Густав дивився в її ясне серйозне обличчя. Воно було не таке спокійне, як завжди. Їй нелегко було зібрати свої заперечення. Скарга єгипетського поета, що жив чотири тисячі триста років тому. Густав добре запам’ятав його слова: «Умілі правителі вигнані, країною правлять кілька неуків. Настає царство черні. Обранець її, піднесений на гребінь хвилі, використовує це як уміє. Він одягається в тонке полотно, мастить лисину миром, має великий будинок і комори з хлібом. Раніше він сам служив за посильного, тепер інші у нього на посилках. Князі лестять йому. Знатні в минулому сановники, випивши чашу злиднів, кланяються новим вискочкам». Густав любить гарні цитати, але ця взята вже з надто далеких часів і не може бути аргументом проти нього. Все, що вона сказала, – сурогат і набагато нижче властивого їй рівня. Вона людина правдива до глибини душі. Якщо вона від усього серця вірить у щось, вона вміє добре висловити свою думку. Все, що вона говорить зараз, розпливчасте, нестійке. Не треба спеціально вивчати фізіогноміку, щоб побачити, що сама вона вірить своїм словам лише наполовину.
Густавові неважко розбити її заперечення. Він підвівся, сперся головою на руку. Лампа над ліжком освітлювала його обличчя, і воно різко виділялось у сутінках кімнати. Так, це правда, – сказав Густав, – не народ винен у тих неподобствах, що творяться. Чотирнадцять років нацьковували його на євреїв і соціалістів, але він не кинувся на них, як дикий звір. Чудовий доказ гарних ознак народу. Не народ варвар, а уряд, нова імперія, її чиновники, її наймити. Всі мерзенні злочини виконувались наймитами уряду, а він покривав їх. Але варварство полягає не тільки в цих злочинах, воно властиве самим принципам нових властителів. Вони знищили попередні масштаби і узаконили самовілля й насильство. Провина нового уряду не стільки в тому, що сталися ці лиходійства, скільки в тому, що він перешкоджає розслідувати їх, кидає в тюрми викривачів і цим санкціонує нові злочини. Густав говорив про безсоромне визнання терору, який проповідують нові правителі в десятках тисяч книжок, газет, у промовах, у своїх декретах. Він говорив про голе, неприкрите рвацтво, про дурне расове чванство. Вони витягли цей фетиш із комори, де зберігався старий мотлох. Гидко дивитись, як професори в своїх аудиторіях приносять жертви цьому фетишу, як судді на своїх кафедрах виносять вироки його іменем. Огидна комедія! Король голий, а народ валяється перед ним навколішках і кричить про його пишні шати. Звичайно, і зараз у Німеччині роблять чудові машини, чітко працюють на фабриках і заводах, створюють чудові музичні твори, багато мільйонів людей намагаються зберегти гідність. Але тут же розкинувся праліс, де катують і ріжуть, а всі навколо змушені судорожно закривати очі і вуха. Це злочин одиниць. Припустімо, що кожне окреме знущання, кожне окреме убивство – дрібниця порівняно з цілим. Та справа в тому, що саме ціле складається суцільно із таких незначних дрібниць, як тіло складається з клітин. А коли надто багато клітин зруйновано, то, кінець кінцем, розпадається й тіло.
І цього разу Густав говорив не діловито, не навів майже жодної цифри, жодної дати. Але він висловив усе, чим він був повний вщерть; він заперечував їй не словами, вся істота його виливалась перед нею. Вона дивилась на нього, на його велике схвильоване обличчя у колі світла, відкинутого нічною лампою. Воно до останньої риски було яскраво освітлене. Воно було немолоде, але мужнє й відважне. Перед нею був не той Густав, якого вона знала. Його поблажлива флегма зникла. Події захопили його, змішалися з ним, загартували тканину, з якої він був зроблений, згрубили її. Анна любила його.
Однак вірила йому лише наполовину.
Те, що один раз засіло під її опуклим лобом, міцно залишалося там. Перебудувати її було нелегко. Для цього потрібна була уперта виснажлива робота. В особі Анни Густав зіткнувся з усією отруєною загіпнотизованою Німеччиною, яка страшенно повільно буде опритомнювати після наркозу. Але він дістав необхідне йому підтвердження. Те, що він поставив перед собою, – необхідна робота.
Це було те, чого він добивався. Тепер, по суті, він мав право провести кілька спокійних тижнів з Анною. В подальшому його чекають чималі іспити. Анна, хоч вони й не говорили більше про Німеччину, перемінилась. Хоч як повільно здавала вона свої позиції, а повернувшись, вона побачить іншу Німеччину.
Вони проводили ясні спокійні дні в своєму облупленому будиночку, всередині якого були чистота і порядок. Серед спокою ясного латинського узбережжя важко було уявити собі, що за якихось двадцять годин їзди звідси є країна кошмарів, Німеччина, в міста якої вломилися страховища пралісів. Густав і Анна багато ходили по спокійних широких просторах навколо; красивою дугою підіймалась дорога до мису; навколо були виноградники, пінії, маслинові гаї; рівний гуркіт морського прибою проводжав їх до сну і зустрічав їх ранком; безупинно віяв легкий солоний вітер. Вечорами з тихих горбів спускалися отари кіз. Життя було легке і пройняте античним спокоєм.