Під час півгодинної перерви після муштри Густав лежав у кутку. Потім їх знову вишикували, і начальник з зірочками виголосив перед ними промову. По суті, заявив він, всіх євреїв і марксистів треба було б зарізати, як телят. Але Третя імперія благородна й великодушна і намагається перевиховати цих неповноцінних людей. Лише в тому випадку, коли хтось з них виявить цілковиту невиправність, його ліквідують.
Очевидно, це почалось «навчання» й «виховання», бо після цього були прочитані уривки з книжки «Моя боротьба». Ув’язнені мусили хором повторювати афоризми фюрера; наприклад: «Як гієна не може розлучитись з падаллю, так і марксист не може розлучитись з державною зрадою». Фюрер народився 20 квітня 1889 року в Браунау, в Австрії, і все, що він говорить і робить, іде безпосередньо від Бога. Той з присутніх йолопів, хто до завтрашнього дня не вивчить напам’ять відомостей про життя фюрера і зачитаних сьогодні уривків, – так заявили учням, – матиме три тижні карцера. Євангеліє фюрера викладено у книжці «Моя боротьба». Ув’язненим надається право придбати цю книжку за 5 марок 70 пфенінгів у папці і за 7 марок 20 пфенінгів у палітурці. Гроші вони можуть одержати від своїх родичів.
Їх було 24 чоловіки, тих, кого «навчали» цим способом. Більшість з них інтелігенти: професори, лікарі, письменники, адвокати. А «навчав» їх молодий селянський хлопець. Ув’язнені сиділи у своїх смугастих куртках, наголо або дуже коротко підстрижені, з синіми й чорними плямами на обличчях. У двох волосся було підстрижене у формі свастики. Спустошеність і отупіння були намальовані на їхніх обличчях. Як папуги, вони хором повторювали за «учителем» урок, перелякано намагаючись втримати його у своєму виснаженому мозку. Густав неясно пригадав, як одного разу він читав книжку «Моя боротьба» якійсь людині на ім’я Франсуа і як вони обидва сміялись.
І другої ночі Густав спав важко й глибоко. Другий день минув, як і перший, третій, як другий. Моозахський табір уславився як гуманний. Час від часу Густав діставав стусана або удар по голові чи в обличчя, та все ж у цьому таборі ув’язнених «допитували» значно рідше, ніж в інших. Густав особливо страждав від недостатнього харчування і від надмірної муштри. Хоч організм його був добре тренований, він часто відчував кволість, та й серце починало здавати.
Важко було від фізичної напруги, ще тяжче від голоду, смороду; найтяжче від постійної одноманітності, постійної безбарвності. Ні з ким не можна було розмовляти, безглуздість муштри розкладала вкрай. «Вони прагнуть перетворити людину на тварину, – думав Густав, – вони прагнуть зробити череп її порожнім». Ось і в нього вже немає інших думок, як тільки про те, чи будуть сьогодні присідання, чи будуть «стояти струнко» або «повзати по плацу»; або думка про те, яка з тачок припаде йому сьогодні – легша чи важча, або та, що з розщепленою ручкою, від якої особливо погано буває пухирям на долонях.
Хоч заборонено було розмовляти, проте він добре знав уже всіх своїх товаришів по бараку. Він знав, хто з них лагідний, хто запальний, хто звик до фізичної праці, а хто ні, хто дужчий, хто не такий витривалий, хто, треба думати, довше витримає ці умови, хто скоріше здасть.
Він знав, хто вимовляє «слухаю» високим голосом, хто низьким, хто співає голосно, хто тихо. Останнє мало дуже велике значення, бо коли гімн «Горст-Вессель» або вигук «Хайль Гітлер» звучали не досить чітко, траплялось, що настрій начальника з численними зірками на комірі псувався. Серед товаришів Густава по бараку виділявся зокрема один – чоловік років сорока п’яти, що час від часу моргав – очевидно, раніше він носив окуляри: на переніссі ще видно було слід від оправи, що трохи зарубцювався. Окуляри напевне розбились на якомусь допиті або заради втіхи в нього їх відібрали. Що б йому не казали, на все він перелякано відповідав одне: «Слухаю», супроводжуючи це боязким жестом, – підносив руку і тримав її перед обличчям. Ясно було, що мозок цієї людини не витримав. Нещасний заважав всім на навчанні і на роботі, був тягарем для своїх товаришів і навіть для варти. Але його божевілля правило за приємну розвагу для тюремників, які самі нудились від своїх одноманітних обов’язків. І замість того, щоб відіслати нещасного у лікарню для душевнохворих, вони мали за краще використовувати його божевілля для втішних експериментів.