Задишка, що подужчала, перешкодила вашому дяді відповісти мені, але було ясно, що він просить мене говорити далі. Хоч я й дуже засуджував його вчинок як марний, але відчував до нього приязнь, а тому, не вагаючись, сказав йому таке: він не володів істиною, але служив добрим зразком. Ми продовжуємо нашу роботу і знаємо, що робити. Під цим «ми» я, як і ваш дядя, розумів дуже велику частину німецького народу. Я запевнив його, що нас не подолають.
Доктор Оппенгейм, хоч як трудно було йому говорити, ще раз попросив мене передати вам, пане Гейнріх Лавендель, про цю розмову, що я й виконую.
Від автора
Окремі люди цієї книжки не існували документально в межах Німецької держави в роки 1932–1933, а існував, звичайно, їх загал. Щоб досягти образової правдивості типів, автор мусив відмовитись від фотографічної точності в зображенні кожної окремої історії. Роман «Сім’я Оппенгеймів» подає не дійсних, а історичних людей.
Матеріал для змалювання поглядів, звичаїв і поводження націонал-соціалістів дають: книжка Адольфа Гітлера «Моя боротьба», розповіді тих, що вийшли з концентраційних таборів, а особливо урядові публікації у німецькому «Рейхсанцейгер» (Імперському віснику) за 1933 рік.