Ректор Франсуа сидів втомлений, чемний, несміливий, як і завжди.
– Я подумаю, колего, – сказав він.
У гімназії королеви Луїзи чутки поширюються швидко. Рік тому педель Меллентін з найбільшою підлесливістю вклонявся молодому Оппенгеймові, синові хазяїна меблевої фірми. А тепер він відвів очі, коли Бертольд пройшов мимо нього. А як він виструнчився перед паном доктором Фогельзангом! І стояв ще струнко, коли двері за Фогельзангом вже зачинились. Хто ж, як не він, повторював усім, що новий наставник покаже цим шмаркачам, де козам роги правлять. Хто був правий? Ще раз всі могли переконатись, який нюх має педель Меллентін.
У 212 з 270 квартир домового комбінату на Фрідріх-Карлштрасе в Темпельгофі світились різдвяні ялинки. Ялинки коштували від одної до чотирьох марок. Це були здебільшого скромні ялиночки, прикрашені різною мішурою, свічечками й ліхтариками та солодощами різного кольору, не дуже корисними для здоров’я. Під ялинками розкладені були подарунки, різноманітні, але завжди однакові: білизна, щось з убрання, сигари, шоколад, іграшки й пряники. Надзвичайно широкі натури розмахнулись на фотоапарати, на радіоапарати, навіть два велосипеди були в числі подарунків у домовому комбінаті на Фрідріх-Карлштрасе. Етикетки з цінами здебільшого були познімані, але тому, хто одержав подарунок, не дуже довго доводилось допитуватись, щоб узнати точну вартість подарованої речі.
І в квартирі Маркуса Вольфсона світилася різдвяна ялинка. Пан Вольфсон виявив на цей раз щедрість. Він виклав на ялинку дві марки сімдесят пфенінгів. Вона, власне, коштувала три п’ятдесят, але продавець скинув вісімдесят пфенінгів. А втім, пан Вольфсон легко міг дозволити собі таку щедрість. Неймовірне сталося. Добра конячка Quelques Fleurs прийшла до фінішу переможницею. Першого грудня пан Вольфсон мав у кишені 82 марки додаткового прибутку, про які фрау Вольфсон нічого не знала. Але вона мала одержати свою частку благ від прихованої суми.
Він надягнув подаровані жінкою штани, а вона стояла перед комплектом постільної білизни, про який давно мріяла, вражена його якістю. Пан Вольфсон заплатив за нього всього тільки двадцять п’ять марок. Вона дивувалася з чоловіка. Сама вона не знала такої крамниці, де за подібний комплект узяли б менше за тридцять дві марки. Пан Вольфсон, щоправда, теж не знав, бо фактично він заплатив тридцять чотири марки.
І зимове пальто Ельсхен мало такий вигляд, що у фрау Гоппенгарт, яка раніш так часто пускала шпильки, язик присохне, коли вона його побачить. А Боб дістав зовсім надзвичайний подарунок: аероплан-бомбовоз. Коли бомбовоз заводять, він підіймається у повітря й скидає гумову кульку. На коробці, в якій лежить бомбовоз, надруковано: «Найкращий бомбовоз. Версальський договір перешкоджає Німеччині захищати свої кордони. Але надійде день, коли Німеччина розірве свої кайдани. Пам’ятай про це!»
Пан Вольфсон не забув і себе. Йому тепер наплювати на лікарняну касу з її скупістю. Один зуб. Він може дозволити собі розкіш вставити цілий місток. Сьогодні вранці він реалізував свій давній проект: подзвонив телефоном Гансові Шульцу й дав тверде замовлення на відновлення свого фасаду. Фрау Вольфсон він, звичайно, скаже, що таки добився містка у лікарняній касі. П’ятдесят монет він після закінчення роботи відразу ж покладе Шульцові на стіл, а решту п’ятнадцять той може спокійно зачекати. Шульц візьметься до праці негайно після Різдвяних свят, і в перші дні нового року Маркус Вольфсон з’явиться перед здивованими сучасниками з новим фасадом. Він нікому нічого не каже, навіть фрау Марії. Але про себе він дуже гордий. Він малює у своїй уяві себе з новим фасадом. Йому пригадуються плакати, на яких всміхаються елегантні чоловіки з великими білими зубами. Кеер smiling – усміхайся! Хай тільки рот у нього прикраситься новими зубами, і тоді йому нема чого більше бажати.
По радіо звучать дзвони, хорали, благочестиві співи. Діти заспівали: «Тиха ніч, свята ніч». Вони це співають майже по всіх квартирах великого дому на Фрідріх-Карлштрасе. Досить довго в усьому будинкові панують благочесні настрої. Вони панують і в квартирі Вольфсона. Але раптом від бомбовоза відскочила якась частина. На маленького Боба кричать, він реве, його вкладають спати. Потім на ялинці запалюється гілочка. На Ельсхен кричать, вона реве, її вкладають спати.
Поки фрау Марія вкладає дітей, Маркус Вольфсон сидить у чорному глибокому кріслі – рідка знахідка – задоволений, напівсонний. У цей час у домі на Фрідріх-Карлштрасе багато людей сидять так само задоволені, напівсонні. Задоволеність кожного підсилює задоволеність загальну. Пан Вольфсон – один із задоволених. Він бажає своїм сусідям всякого добробуту.