Бертольд здивовано глянув на кузину. Чи не вона безмежно захоплювалась подвигом Армінія Германця? А тепер вона вимагає, щоб він обстоював свою раціоналістичну критику. Отака вона завжди. Не дуже сильна в логіці, але – характер.
Ханукальні вогні догорали. Жак Лавендель дістав грамофонні платівки – єврейські пісні – і поставив старовинну народну єврейську пісеньку. Він тихенько підспівував платівці:
Коли гості почали прощатись, тітка Клара, що весь вечір мовчала, сказала:
– Нічого іншого не залишається, Бертольде, ти повинен попросити пробачення. Не відкладай надовго й зроби це на письмі, поки не закінчились канікули. Напиши ректорові Франсуа.
Сибіла відіслала покоївку й разом з Густавом почала сервірувати холодну вечерю. Діловито бігала вона по своїй гарненькій квартирці з двох кімнат. Густав знов і знов відчував радість, бачачи, як вона пам’ятає про найдрібніші його смаки й звички; вона добре розумілася на тих речах, що прикрашають зовнішній бік життя. Тоненька, схожа на дитину, розумна, чарівна, вона клопоталась навколо нього, гомоніла, немов мудра бабуся. Кожна з окремих речей, які її оточували, була з таких, від яких при потребі можна відмовитись; але якби Густавові довелося відмовитися від них, чи варто було б тоді жити?
Густав був променисто-веселий. Він любив цей час між Різдвом і Новим роком. Він сидів, їв, пив, розмовляв. Договір на біографію Лессінга було укладено. Гонорар, звичайно, не з розкішних. Йому належало протягом вісімнадцяти місяців одержувати по двісті марок. За роботу, що вимагає приміром чотири тисячі годин, досить мізерна плата. Але більшу частину праці він вже зробив й тепер, – сміється він, – на півтора роки він забезпечена людина.
Сибіла слухала уважно, без усмішки. Її маленькі, чистенькі, часто жорстокі оповідання давали їй від трьохсот до чотирьохсот марок на місяць. Ніхто не знав, якого труда коштували їй ці оповідання, як старанно шліфувала вона кожне слово й як низько оплачувалася її праця. Густавові легко казати. Для нього ці двісті марок дрібний додатковий прибуток. Чоловіки витрачаються на подарунки – квіти, шоколад, духи. Часто за одну вечерю у дорогому ресторані вони платять шістьдесят-сімдесят марок. Вони не знають, що іноді можна краще ощасливити людину, витративши на вечерю тільки двадцять марок і віддавши їй решту сорок грішми. Густав був ні в якому разі не скупий. Він щомісяця переводив на її рахунок у банку чималу суму. Але добре вдягатись коштує грошей, гонорар за оповідання надходить повільно, часто буваєш у скрутному стані. Звертатись по гроші до чутливого Густава неможлива річ.
Двісті марок. Квартира коштує грошей, автомобіль, шовкові сорочки. Панчохи дешеві. Один росіянин нещодавно написав гарний роман про три пари шовкових панчох. Вона, Сибіла, накреслила план оповідання про жінку – соціолога, спокійну, розсудливу, але змушену заробляти собі на життя модним письменництвом. Розвиток теми поки що слабий, але тепер вона натрапила на ідею. Двісті марок – це прекрасна база для розвитку побічної дії.
По суті треба було б поговорити про це з Густавом. Саме тоді, коли справа торкається композиції, він може підказати багато цікавих думок, але сьогодні в нього немає відповідного настрою. Зате в неї він є. В ній відбувається якась робота, їй хочеться зафіксувати план оповідання.
Густав тим часом говорив про свого Лессінга. Виявилося, що Клаус Фрішлін у цій справі дуже корисний. Питання в тому, чи має він увесь час працювати над Лессінгом. Тоді йому доведеться відмовитись від завідування художнім відділом фірми Оппенгеймів. Лессінг буде готовий щонайбільше через півтора року. Чи варто в такому разі відривати Фрішліна від посади, щоправда, нудної, але постійної?
Сибіла слухала його неуважно, думки її були зайняті новим оповіданням. Густав помітив її неуважність. Дещо ображений, він пішов від неї раніш, ніж збирався.
Наступного дня професор Мюльгейм обідав у Густава. Обличчя маленького жвавого чоловіка зморщувалося сьогодні якось особливо хитро.
Перед самим кінцем робочого дня він приготував для Густава прекрасну справу. Протягом багатьох років він настирливо умовляв Густава перевести свої гроші за кордон. Справи в Німеччині стають дедалі загрозливішими. Чи не божевільний той, хто залишається у поїзді, на якому персонал виявляє очевидні ознаки безумства? Тепер у Мюльгейма є нагода без будь-якого ризику перевести капітал Густава за кордон. Він ґрунтовно викладає Густавові деталі. Справа задумана дуже хитро, все цілком законно, спритно обійдені хитрі статті валютного законодавства.