Шлютер приніс коньяк, наповнив чарки.
– Що вам таке, Шлютер? – спитав Густав. – У вас дуже поганий вигляд.
Франсуа теж здалося, що звичайно спокійний і моторний Шлютер чимсь схвильований.
– Дзвонили з міської клініки, – сказав Шлютер і обличчя його потемніло, – шуринові моєму дуже погано. Навряд чи дотягне він до Нового року.
Густав був вражений.
– Коли ви їздили до нього востаннє? – спитав він.
– Позавчора, – відповів Шлютер. – Жінка була вчора. Він сказав їй: «Не можна цим собакам завжди потурати. Вони запоганять усю країну, коли люди будуть мовчати. Якби я точно знав, що знову станеться те саме, я все одно сказав би так».
– Ідіть у клініку, Шлютер, – запропонував йому Густав. – Зараз же. І Берті накажіть, щоб вона йшла. Ви мені не потрібні. Переключіть сюди телефон. Коли хтось прийде, я сам відкрию. Візьміть машину, коли хочете.
– Дякую, пане доктор, – сказав Шлютер.
Густав розповів Франсуа в чому справа. Шурин Шлютера, Пахніке, – механік за професією, пристойна людина, що не втручається у політику, був свідком однієї з тих бійок між республіканцями й фашистами, які тепер трапляються щодня. Один з республіканців був убитий у бійці. Наці заявили звичайно, що республіканці напали на них, і їм, мовляв, довелось оборонятись. Це було звичайне пояснення, яке дають фашисти, коли вбивають своїх ворогів. У процесі проти фашиста, що застрелив республіканця, механік Пахніке, допитаний як свідок, розповів усе як було, тобто що бійку почали фашисти. А втім, ані йому, ані іншим свідкам, які показали під присягою те саме, не повірили і вбивцю виправдали. Але скоро після процесу фашисти напали вночі на Пахніке й так його поранили, що довелося відвезти його в лікарню.
– Ось бачите, любий Оппенгейм, – сказав Франсуа, коли Густав кінчив, – у нас у Німеччині не цілком небезпечно ставати одверто на бік правди й здорового розуму. Можливо, що тепер ви не так суворо поставитесь до мого бажання вберегти вашого племінника від долі механіка Пахніке.
– Ви цілком неприпустимо узагальнюєте, любий Франсуа, – досить різко заперечив Густав. – Врешті ані ви, ані ваші педагоги, ані панове з міністерства народної освіти не належать до найманих вбивць. Ні, ні, переважна більшість німців – це Пахніке, а не фашисти. Всіма своїми грішми й обіцянками фашистам не вдалося обдурити навіть одної третини населення. При таких витратах наслідки просто мізерні. Ні, любий Франсуа, у народу добра душа.
– Кажіть мені це частіше сильними словами, – сказав Франсуа. – Нам треба вірити в це. А я іноді перестаю вірити. Чи не час, проте, нам кинути політику? Я ніяк не можу позбутися поганого присмаку, що залишився від цієї нудотної книжки. Давайте змиємо його чимсь добрим.
Він порився у книжках. Витяг том Гете. Всміхаючись, прочитав: «У смутні часи народ кидається з одного боку на другий, як хворий у гарячці».
Вони обмили свій дух від бруду «протоколів» і «Моєї боротьби».
Так минули дві добрі години. Тяжкий настрій зник. Ні, народ, що віками виховувався на такій літературі, не дасть себе обдурити недорікуватим потяканням «протоколів» та книжки «Моя боротьба». Густав виявив зайву обережність, виконавши пораду Мюльгейма, а у Франсуа немає ніяких підстав сумніватися у сприятливому кінці конфлікту з Фогельзангом. Густав, звичайно, має рацію: основна маса німецького народу складається з таких людей, як механік Пахніке, а не з сволоти, що йде у фашистські найманці. Вони задумались над словами вмираючого Пахніке: «Якби я точно знав, що знову станеться те саме, я все одно сказав би так». Пахніке, а не пан Фогельзанг, висловлюють думки німецького народу. Він, цей народ, вірний здоровому розуму, не попаде на гачок пишних промов фюрера. Спокійно, весело й впевнено друзі жартували: ким закінчить своє життя цей «вождь» – як закликальник ярмаркового балагану чи як страховий агент.
Тридцятого січня президент Німецької республіки призначив автора книжки «Моя боротьба» рейхсканцлером.
Книга друга
Сьогодні
Німці мають на своїй совісті найантикультурнішу хворобу і нерозум – націоналізм, цей névrose nationale, на який хворіє Європа; вони відібрали в Європи її мисль і розум.
Густав Оппенгейм їхав на Гертраудтенштрасе на нараду власників меблевої фірми Оппенгеймів. Мартін з надзвичайною наполегливістю просив його цього разу бути неодмінно.