Він підвівся, став ходити по кімнаті міцними, твердими кроками, сопів своїм товстим носом.
– Дайте мені, будь ласка, спокій з вашими дитячими казками. Погромів у Німеччині більш не буває. З цим уже покінчено. Сто чотирнадцять років минуло від останнього погрому, коли ви хочете знати точно. Невже ви думаєте, що шістдесят п’ять мільйонів німців перестали бути культурним народом тому, що вони дозволяють кричати кільком дурням і негідникам? Я цього не думаю. Я проти того, щоб зважати на кількох дурнів і негідників. Я проти того, щоб стерти з вивіски добре ім’я Оппенгеймів. Я проти того, щоб розпочинати переговори з тупоголовим Генріхом Вельсом. Ви мене не заразите вашою панікою. Не розумію, як можуть дорослі люди піддаватись цій балаганщині.
Всі були збентежені. Витриманість Густава, його лагідність стали приказкою. У ділових питаннях він ніколи особливо не суперечить. Ніколи не був він у такому збудженні, як сьогодні. У чому річ? Чи є хоч одне єврейське підприємство, яке б не вжило заходів безпеки? Як міг такий розумний чоловік, як Густав, бути таким сліпим? Ось вони, наслідки постійних занять літературою та філософією.
Жак Лавендель заговорив перший.
– Ви й досі думаєте, що під цією широтою добрий намір переможе, – він лагідно глянув на Густава. – Якби ваші слова та Богові у вуха, – сказав він далі лагідним, теплим, приязним голосом. – Коли мислити в плані історичних закономірностей, ви напевне маєте рацію, Густаве. Але ми, ділові люди, на жаль, примушені мислити лише в плані дуже невеликих відрізків часу. День, про який ви говорите, безумовно настане. Але ніхто з нас не знає, чи доведеться йому дожити до цього дня. Тобто як підприємство. Ви матимете рацію, та фірма вже не існуватиме.
– Ваша впевненість – прекрасна, – сказав показний пан Гінце, підвівся й палко потиснув Густавові руку. – Дякую за ваші слова. Справді, це якось допомагає, підносить. Але як комерсант я мушу сказати: впевненість у серці, обережність у справах.
Мартін мовчазно витяг пенсне, старанно протер скельця, поклав його назад. Збентежений, заклопотаний дивився він на брата. Несподівано побачив, що Густавові п’ятдесят років. Ні спорт, ні безтурботне спокійне життя не врятували його. Ось він стоїть і говорить якісь слова, що не мають нічого спільного з реальністю. Мартін подивився на портрет старого Іммануеля. Йому раптом стало ясно, що на його місці старий Іммануель уже рік тому розпочав би переговори з Вельсом і давно вже дійшов би з ним згоди; усміхаючись і похитуючи головою, він давно б усунув з марки фірми ім’я й портрет. Що важить ім’я або портрет? Важливі інтереси діла. Сім’ю свою він давно б переселив за кордон, кудись туди, де живуть спокійніші, культурніші люди. Мартін відчув раптом, що він набагато старіший за брата.
– Тихо, тихо, Густаве, – сказав він. – Вихід якось знайдеться.
Густав стояв у кутку. Він дивився, все ще схвильовано, на присутніх. Що він мав спільного з цими діловими людьми, які тремтять за свої капітали? Всі вони вкупі були йому неприємні з їх дешевим скепсисом. Адже існувала велика Німеччина, від Лютера до Ейнштейна й Фрейда, від Гутенберга і Бертольда Шварца до Цеппеліна, Габера й Бергіуса, і ось лише тому, що ця Німеччина, бувши в крайній скруті, на хвилину втратила голову, вони вже здають, ці ділові люди.
– Ніякого виходу не треба, – сердито звернувся він до Мартіна. – Нехай все залишається як є. Саме лише існування «Німецьких меблів» – це занадто велика поступка.
Всі почали сердитись.
– Будьте розумні, Густаве, – сказав Жак Лавендель. – Кант є Кант, а Рокфеллер – Рокфеллер. Кант не міг би методами Рокфеллера писати книжок, а Рокфеллер методами Канта не міг би робити свої комерційні справи. – Він сердечно глянув на Густава: – Клопочіться філософією історії на Максрегерштрасе, а на Гертраудтенштрасе – клопочіться комерційними справами.
Як це не дивно, а вихід з неприємного становища знайшла Клара. Її брат Густав їй подобався; але слухаючи, як він промовляє, вона зрозуміла ще краще, чому вона одружилась саме з Жаком. Вона весь час мовчала, про її присутність забули. Всі були здивовані, коли ця тиха жінка заговорила:
– Коли Густава так хвилює питання про збереження імені Оппенгеймів, – запропонувала вона, – то можна тут, на Гертраудтенштрасе, продовжувати справу під фірмою Оппенгеймів, а всі філії об’єднати під фірмою «Німецькі меблі». Я думаю, що Густав не буде заперечувати проти того, щоб Брігер приватним порядком провадив переговори з паном Вельсом.
Ця пропозиція розсудливої рішучої жінки сподобалась і Густавові, і всім іншим. Без зайвих слів її прийняли. Густав зробив ще кілька застережень. Він був незадоволений з себе. Йому було досадно, що він себе не стримав. Урешті і він дав свій підпис.