Він добре спав і прокинувся у бадьорому настрої. Праця просувалася добре. Доктор Фрішлін, що кинув посаду в меблевій фірмі й щоденно працював тепер вранці з Густавом, подав кілька цікавих думок. Листи, що надійшли, теж були приємні. Особливо приємний був Густавові лист відомого письменника, з яким він був знайомий по Товариству бібліофілів. Письменник запрошував його підписати відозву проти зростаючої варваризації громадського життя. Густав усміхнувся з радості й по-хлоп’ячому зніяковів, хоч ніхто не міг бачити його усмішки. Невже його літературну працю так високо оцінюють, що надають його підписові певної ваги? Він удруге перечитав лист і підписав відозву. Почувши про цю історію, професор Мюльгейм реагував далеко не так, як чекав Густав.
– Нехай це впливає на твоє письменницьке самолюбство, Оппенгейм, – сказав він з досадою, – але я все ж від підпису ухилився б.
Густав підвів брови, над носом проступили різкі вертикальні оппенгеймівські зморшки.
– Поясни, будь ласка, чому? – роздратовано запитав він.
– Невже це треба пояснювати? – незадоволено сказав Мюльгейм. – Чого ж ти чекаєш від такої відозви? Невже ти думаєш, що немічна академічна балаканина може вплинути хоч би на якусь там міністерську канцелярію?
Густав, очевидно, все ще не розумів; тоді Мюльгейм одверто виклав усе, що думав з цього приводу.
– Мушу тобі сказати, Оппенгейм, що ти неприпустимо наївний. Хіба ти думаєш, що ефект цієї відозви хоч якоюсь мірою виправдає ту ціну, яку тобі доведеться заплатити за твій підпис? Хіба ти не бачиш, чудак ти, яку ти кашу заварив для себе й для всіх Оппенгеймів? Тобі тепер добре дістанеться від фашистської преси. Ці писаки не дадуть тобі спокою. Крім них, зрозуміла річ, ніхто не відгукнеться на цю відозву. Рік тому це були б просто дурниці, але тепер ці писаки є рупором уряду, і досить-таки безсоромного уряду. Твоєму братові Мартінові буде дуже неприємно читати цю погану писанину.
Густав стояв, немов учень, що дістав прочухана.
– Тебе дійсно не можна лишати самого і на мить, Оппенгейм, – м’якше закінчив Мюльгейм.
Але Густавове збентеження швидко пройшло. Що таке? На нього знов хочуть нагнати страху. Він ласкаво просить позбавити його цих ідіотських розмов. Він не бажає їх слухати, він не допустить, щоб йому перешкоджали вступатися за Німеччину Лессінга, Гете, Фрейда. Ради бога, нехай купка божевільних ідіотів купує стільці для своїх дорогоцінних сідниць не в Оппенгеймів.
Мюльгейм глузливо дивився на збудженого Густава. Відповідав йому холодно, іронічно. Друзі розлучились у незгоді.
Зовсім інше враження справила відозва на Сибілу Раух. Вона з радістю побачила серед відомих імен ім’я свого друга. З властивою їй дитинністю й сердечністю вітала вона Густава. Як це було благородно з його боку! Так сміливо, не думаючи про наслідки, дати свій підпис. Сибілі подобався її друг. На думку Густава, її оцінка була значно природніша і реальніша, ніж ставлення до цієї справи політиків, юристів, ділових людей.
Він працював, жив. Праця про Лессінга успішно просувалася, життя було прекрасне. Нехай у палаці рейхсканцлера порядкує варвар, – його, Густава, це мало турбує.
Те, що не вдалося ані Мартінові, ані Жакові Лавенделю, ані спритному Брігерові, ані акуратному Гінце, що не вдалося навіть мудрому професорові Мюльгейму і прекрасній, дотепній Еллен Розендорф, а саме: похитнути твердий оптимізм Густава, – те вчинили, як це не дивно, три стільці. Точніше: три стільці для їдальні по 37 марок за штуку, моделі № 1184.
У фрау Емілії Франсуа, на прізвисько Грозова Хмарка, стояло в їдальні тільки шість стільців, а їй давно вже здавалося, що треба мати дев’ять. Її дурнуватий чоловік подавав в останні часи дедалі більше приводів для незадоволення. Інцидент з цим шмаркачем Оппенгеймом до цього часу ще не був ліквідований, дарма що політична ситуація загострилася, та й відносини її чоловіка з учителем Фогельзангом лишали бажати кращого. Отже, ректор Франсуа, бажаючи задобрити свою Емілію, вирішив подарувати їй до дня народження три стільці, яких бракувало. По суті фрау Франсуа не заперечувала проти такого подарунку, але її непокоїли технічні деталі купівлі. Стільці можна було замовити тільки в Оппенгеймів, щоб вони пасували до комплекту. Але в цей час службовець міністерства освіти, що посідає більш-менш видатну посаду, викличе загальний осуд, коли він купуватиме в євреїв. А тому ніяк не можна було припустити, щоб стільці були привезені повозкою фірми Оппенгеймів або через їх фактора. Вона наполягала на тому, щоб Франсуа, замовляючи стільці, чітко підкреслив цю обставину. Найпростіше було б подзвонити Густавові і сказати йому про її побажання. Ректор Франсуа відмовився; фрау Франсуа запевняла, що такі прохання тепер явище звичайне, інакше більшість єврейських фірм мусили б закритись. Франсуа під натиском дружини обіцяв їй поговорити принагідно з Густавом. Він сподівався обставити цю розмову хитро, згадавши про стільці мимохідь, побіжно. Проте фрау Емілія наполягла на тому, щоб Франсуа телефонував при ній, і, очевидно, саме через її присутність при розмові прохання Франсуа не прозвучало так невинно, як це йому хотілось.