– Ніж би йому в черево всадити, такій свині, – ні з того ні з сього промимрив Довгий Телепень.
Гейнріх Лавендель сидів на кам’яній огорожі двору і гімнастичними рухами викидав то одну, то другу ногу. Почувши слова Вернера, він раптом спинився.
– Ніж у черево? Кому це? – здивовано глянув він на Ріттерштега.
– Зрадникові, звичайно, цьому самому Карперові, який ззаду нападає на фюрера.
Гейнріх нічого не сказав, тільки ледве помітно скривив свої дуже червоні губи. Невеликий на зріст, кремезний, з рожевими щоками, засмаглий, сидів він проти блідого, немов вицвілого, Ріттерштега. Хоч як погано розумівся Довгий Телепень на людях, але він прочитав у цій ледве помітній гримасі все, що думав про нього цей ненависний і обожнюваний друг-ворог: недовір’я до його слів, зневагу, огиду.
Гейнріх нарешті взяв олівець, акуратно насунув наконечник на вістря і сховав його.
– Той, що я тобі позичив, коштував шість пфенінгів. Твій коштує щонайменш двадцять, але я тобі не поверну твої п’ятнадцять пфенінгів.
Ні, так він не спекається «молодого орла» Вернера Ріттерштега.
– Ось побачиш, побачиш, – чіплявся той нещасний, благаючи про довіру, – я все ж таки штрикну його ножем у черево.
І коли Гейнріх відвернувся, знизавши плечима, він додав, невдало намагаючись бути дотепним:
– Якщо я це виконаю, то повернеш мої п’ятнадцять пфенінгів?
– Ти з глузду з’їхав, хлопче, – сказав Гейнріх.
Пролунав дзвінок, перерва закінчилася. Педель Меллентін дивився, як дочка його складає непродані під час перерви бутерброди, і старанно, не помічаючи учня Оппенгейма, привітно вклонився учневі Ріттерштегу, став струнко перед паном викладачем Фогельзангом.
Заняття йшли далі.
Через два дні в газеті з’явилося повідомлення: якийсь оскаженілий юнак, ускочивши в приміщення редакції «Тагесанцейгер», заколов насмерть журналіста Ріхарда Карпера. Виявилося, що вбивця – учень сьомого класу гімназії королеви Луїзи, Вернер Ріттерштег. На допиті він заявив, що прийшов висловити своє обурення редакторові Карперу за його відому статтю проти фюрера, та Карпер накинувся на нього і почав душити. Захищаючись, він пустив у хід свій ніж. Після допиту Ріттерштег, як повідомляли газети, випущений на волю, бо немає підстав побоюватись, що він утече.
Батько Ріттерштега, заможний комерсант, що посідав чотири почесні посади, згаряча вліпив синові ляпаса. Фрау Ріттерштег голосила. Яка ганьба на всій родині! Але дуже скоро виявилося, що Довгий Телепень зовсім не негідник, а герой. Фашистські газети надрукували його портрет. Вони писали, що хоч вчинок юнака і не можна безумовно виправдати, проте зрозуміло, що зухвалі випади журналіста Карпера могли спровокувати німецьку молодь на активні виступи. Знайомі Ріттерштега-батька телефонували до нього, поздоровляли. Йому піднесли ще два почесні звання. Через 24 години батьки Ріттерштеги забули, як вони реагували на вчинок сина в перші хвилини, і в їх очах він зробився героєм. Через 48 годин Ріттерштег-батько міг би з чистим сумлінням заприсягтися, що ніколи в житті й не міг чекати від свого героїчного сина іншого вчинку, ніж цей патріотичний подвиг. Незважаючи на скрутні часи, він розщедрився і обіцяв синові купити підвісний мотор до його човна.
Доктор Фогельзанг сповнився найглибшої радості. Приклад Ріттерштега показував, яка чуйна німецька молодь, коли тільки вміти як слід підійти до неї; досить було, як виявилось, легкого натяку, щоб штовхнути її на правильний шлях. Безперечно, Вернер Ріттерштег належить до тієї частини німецької молоді, яка має винищити в Німеччині погань, гнилизну, розклад.
Юнацтво вміло перетворювати в життя думки Гете. Він, Бернд Фогельзанг, на своїй маленькій ділянці так само, як фюрер у великому – досяг своєї мети. Після подвигу Ріттерштега 18 з 26 учнів сьомого класу оголосили себе націонал-соціалістами; крім Вернера Ріттерштега і Макса Вебера, доктор Фогельзанг виділив ще шість юнаків, гідних того, щоб вступити до лав «Молодих орлів».
А втім, саме цей успіх примушував його діяти з подвійною обережністю. Поки перемога націонал-соціалістів ще неповна, цебто до виборів, є небезпека, що його переслідуватимуть, як морального ініціатора злочину. Ріхард Карпер був популярним письменником. Ліві газети, що, як завжди, переоцінювали роль окремої особи, палко оплакували його смерть. До виборів рекомендувалось бути обережним. Після виборів Бернд Фогельзанг зможе з подвійною гордістю заявити про свою роль у цій справі. Поки що він ледве чи показав Вернеру Ріттерштегу свою вдячність. Про випадок з Оппенгеймом він більш не згадував.