Але тону Жака ніхто не підтримав. Щоправда, Мартін спробував досить гірко пожартувати. Дідів портрет висить у Густава, зате він, Мартін, забезпечив себе для оздоблення квартири листом Мольтке. Але незабаром перед лицем загальної пригніченості рештки радості Мартіна з приводу його успіху з Вельсом остаточно зникли.
І ось вони, сім’я Оппенгеймів, сидять навколо великого круглого стола часів Іммануеля Оппенгейма, навколо старого, солідного стола, зробленого з горіхового дерева під особистим наглядом Генріха Вельса-старшого. Зі стіни дивиться на них портрет діда Іммануеля. З дня іменин Густава, коли всі Оппенгейми зібрались на Максрегерштрасе, вони не були вкупі. Вони були тісно згуртовані одне з одним, це відчувалося, і портрет Іммануеля був частиною їхньої сім’ї. Але ця згуртованість була тепер чи не найціннішим з того, що вони мали, – єдиною тривкою цінністю. Решта упливала, вислизала з-під ніг.
Жак Лавендель знов спробував підбадьорити їх скептичним жартом, але марно; незабаром він піддався загальному настрою.
Кілька хвилин ці великі, масивні люди сиділи мовчки. Густав не сяяв, як звичайно, Мартін забув про самовладання й гідність, Едгар – про впевненість вченого, який має успіх, Жак Лавендель – про свій оптимістичний скепсис. Вони були дужі люди, освічені й обдаровані, сильні у своїй галузі, здатні витримати натиск ворога, кожен жорстокий удар долі. Але тепер вони сиділи, втративши свою впевненість, пригнічені, засмучені, бо вони відчували всією своєю істотою: те, що було перед ними, не було окремим нападом ворога або окремим ударом долі. Це був землетрус, розгул згущеної, бездонної, мов океан, світової глупоти. І що можуть зробити перед лицем такого стихійного явища сила й розум окремої людини?
Після короткої дискусії у футбольному клубі хлопці ухвалили виключити Бертольда. Вони зробили це дуже неохоче. Не тільки тому, що з виходом Гейнріха матч з гімназією Фіхте був приречений на невдачу, але й тому, що вони вважали Бертольда за доброго товариша. Вони самі добре не знали, за що по суті вони його знеславили.
Гейнріх Лавендель був розлючений. Бертольд, на його думку, поводився, щоправда, дещо нерозумно (на його місці Гейнріх зрікся б своїх слів), проте дуже порядно. Якби Гейнріхові треба було навести приклад героїзму, він вказав би на Бертольда. Задають праці на теми про конфлікти з сумлінням у Валленштейна, у Торквато Тассо. Дурниці, панове! Справжні проблеми – тут. Як треба діяти – розумно чи порядно? Якийсь класичний француз сказав: «Якби мене обвинуватили в тому, що я поклав у кишеню і вкрав собор Паризької Богоматері, я негайно б пустився навтьоки». Поведінка, яку рекомендував цей француз, розумна. Гейнріх теж поводиться розумно. Він і на думці більше не має викривати цього сопляка, цього клятого дурня, Довгого Телепня. А Бертольд, навпаки, чинить порядно: він не зрікається своїх слів. У двадцятому сторіччі розумом безперечно доб’єшся більше, ніж чесністю. Все ж Бертольд викликає його повагу, Гейнріх його дуже любить.
Гірко дивився Гейнріх на зростаючу самотність свого друга й родича. Бо, виключивши Бертольда з футбольного клубу, хлопці мусили піти й далі. Раніш тільки «Молоді орли» принципово не розмовляли з Бертольдом, а тепер поволі до них долучились і інші.
Бертольд тинявся зосереджений, мовчазний. Почав погано спати. Якось після вечері Лізелотта сказала йому:
– Я помітила, що в тебе пізно вночі горить світло, Бертольде. Я гадаю, що в такому винятковому випадку тобі слід спробувати снодійний засіб. Коли безсоння не припиниться, ти можеш взяти що-небудь у домашній аптечці.
– Спасибі, мамо, – сказав Бертольд. – Обійдусь і без цього.
Він уперто намагався переконати себе, що йому байдуже, як до нього ставляться товариші по класу. В нього є друзі: дядько Йоахим Ранцов, кузина Рут, Гейнріх Лавендель, Курт Бауман. Курт, треба віддати йому справедливість, поводиться цілком чесно. Він і не думає підтримувати цей ідіотський культ героя, створеного в класі навколо Довганя. А це вже щось значить.
Одного разу Бертольд знов дістав у своє розпорядження машину. З властивою йому манерою дорослого, немов це дрібниця, немов це не була ніяка послуга, він сказав Куртові Бауману:
– Завтра о шостій, після англійської, я матиму машину. Отже, о шостій годині п’ять хвилин на розі Мейєроттоштрасе.
На коротку хвилину Курт завагався. Але потім вигукнув:
– От здорово! Це чудово!
Другого дня о шостій годині п’ять хвилин, Бертольд сказав Францке, що чекав на розі Мейєроттоштрасе:
– Ще хвилиночку, Францке. Я чекаю Курта Баумана.
– Добре, – сказав шофер Францке.