Його німий тваринний відчай зник, змінився скаженою люттю проти себе, проти фашистів, він читає безумні промови поводирів. Старий рейхспрезидент передав їм країну в доброму порядку, вони ж цинічно порушили свої урочисті обіцянки, розтоптали закон, а порядок і цивілізацію обернули на свавілля, хаос, насильство. Німеччина перетворилась у божевільню, де хворі взяли владу над своїми сторожами. Чи бачить це світ? Що він робить?
Того самого дня Густав повертається до Берна. Чи не збожеволів він, забравшись у це гніздо і не залишивши нікому адреси? Чи він думає, що весь цей жах його не торкнеться, коли він сховає голову у вату? Він хоче знати, що робиться, він хоче знати якомога більше, все.
У Берні на нього чекають телеграми, листи, газети. До його будинка теж вдерлись ландскнехти, вчинили обшук, багато чого знищили, багато забрали з собою. Ось телеграма від Фрішліна з проханням подзвонити йому телефоном. Густав викликає його.
Чути голос Фрішліна – ціла подія. Знайомий голос. У ньому щось нове, якесь напруження, енергійність. Густав хоче про багато розпитати Фрішліна, але той негайно обриває його, на що раніше ніколи не насмілився б. Так, він багато зробив по Лессінгу. Він приїде до Берна й особисто доповість про цю роботу. Так буде найкраще, Мюльгейм, між іншим, цієї ж думки.
Наступного дня Фрішлін був уже в Берні.
– Я б не хотів спинятись у тому самому готелі, де ви живете, – сказав він, виходячи з вагона. – Краще, щоб наші імена не передавались у поліцію з того самого готелю. Потім я зайду за вами, і ми підемо погуляти. Я зможу розповісти вам усе детальніше й краще, коли буду певен, що нас не підслуховують.
Фрішлін говорив скромно, але рішуче. Здивовано дивився Густав, як змінилася ця людина. У Берліні він зі своїми довгими тонкими ногами, довгими тонкими руками, що завжди висувались із занадто коротких рукавів, з усією своєю боязкою незграбною фігурою завжди здавався Густавові наче студентом, якому зовнішньо й внутрішньо чогось не вистачає. Тепер він, хоч і тримався просто, мав вигляд суворий, вигляд людини, яка знає чого хоче.
Вони піднялися на плато. Був яскравий передвесняний сонячний день. Перед ними здіймалась ніжна й ясна лінія снігових вершин. Довго сидіти на плато було ще холодно. Вони пішли лісистим схилом. Густав стишував свою швидку, тверду ходу. Фрішлін розповідав.
Фашисти з’явилися на Максрегерштрасе в одну з перших ночей, перед ранком. Прийшло їх вісім. Фрішлін, на щастя, встиг сховати за день до того в осіб, що були поза підозрою, рукопис Густава і найважливішу літературу та картотеку по Лессінгу. Ландскнехти знищили або забрали з собою всі папери, які тільки знайшли. З книжок вони багато що залишили, в усякому разі, в інших будинках вони робили значно більші спустошення. Вибір книжок, які вони рвали або забирали з собою, був дуже довільний. Найбільше їх дратували численні видання Дантової «Божественної комедії». Очевидно слово «комедія» спантеличило їх, і вони визнали це за агітаційну літературу «безбожників». Автомобіль і друкарську машинку вони конфіскували. Та сама доля спіткала і портрет фрейлен Раух. А портрет Іммануеля Оппенгейма залишився: Фрішлін сховав його в надійне місце. Не помітили вони також пачки приватної кореспонденції. Фрішліну вдалося переслати її Густавові. В найближчі дні Густав її одержить. Виявилось, що Шлютер дуже надійна людина. Фашисти, коли приходили ще вперше, жорстоко його побили. Але все ж, як тільки вони пішли, Шлютер разом з дружиною вбитого шурина приховав частину речей, які вціліли. Це було дуже добре, бо наступної ночі з’явились знову і порозтягали все, що тільки можна було розтягти. Ті речі, які, на думку Фрішліна, були для Густава особливо дорогі, Фрішлін відніс до фрейлен Раух.
– А фрейлен Раух допомагала вам? – спитав Густав.