Його привели на верхній поверх у майже порожню кімнату. Тут був штурмовик із чотирма зірками на комірі форми, другий сидів за друкарською машинкою. Штурмовик з двома зірками доповів:
– Начальник загону Керзінг з арештованим.
«Так, так, – згадав Мартін, – з двома зірками – це начальник загону».
У Мартіна спитали особисті відомості. Потім з’явився якийсь вищий чин у блискучішій уніформі, на комірі вже були не зірочки, а лист.
Власник листа сів за стіл. Стіл був досить великий, на ньому стояв свічник із запаленими свічками, пляшка пива і кілька книжок юридичного вигляду. Новий начальник порпався у книжках. Мартін розглядав свічник. «Що за безглуздя, – думав він, – тепер, у наш час. У цього, значить, лист на комірі. А втім, це не просто лист, а дубовий лист. У таких речах штурмовики дуже педантичні».
– Ваше ім’я Мартін Оппенгейм? – починає допит штурмовик із дубовим листом.
«Час було б їм знати це, – думає Мартін. – Штандарт – це називається, – пригадує він раптом. – З дубовим листком це начальник штандарту. О, це вже зовсім велика людина, цілий атаман розбійників».
– Так, – каже він.
– Ви відмовились підкоритись розпорядженню уряду? – запитують його з-за свічника.
– Мені про це нічого невідомо, – каже Мартін.
– У цей момент, – серйозно каже начальник штандарту, – невиконання наказів вождя є зрада батьківщині.
Мартін знизує плечима.
– Я не виконав тільки розпорядження мого пакувальника Гінкеля, про якого мені невідомо, щоб він мав якісь офіційні повноваження.
– Запишіть, – підсумував начальник штандарту. – Обвинувачуваний відкидає свою провину й ухиляється від прямої відповіді. Виведіть його, – наказує він.
Штурмовик із двома зірками і ще троє інших перепровадили Мартіна на площадку першого поверху, а звідти ще нижче погано освітленими сходами. «Це, значить, і є підвал», – подумав Мартін. Ішли у цілковитій темряві якимись довгими коридорами. Мартіна раптом схопили за руки.
– Гей ви, йдіть у ногу, – сказав голос.
Коридор був дуже довгий, повертали кілька разів за ріг. Хтось посвітив йому в обличчя електричним ліхтарем. Тепер піднялись на кілька східців.
– Тримай крок, – крикнули до нього і дали йому в спину стусана.
«Які дитячі заходи», – думав Мартін. Його водили якимись коридорами вздовж і впоперек, і нарешті заштовхнули в досить велике напівтемне приміщення. Тут уже було гірше.
На підлозі і на нарах лежало чоловіків двадцять-тридцять – напівголі, скривавлені, деякі стогнали. Страшно було дивитись.
– Коли тут куди-небудь входиш, ти повинен сказати «Хайль Гітлер», – скомандував один з конвоїрів і штовхнув Мартіна в бік.
– Хайль Гітлер, – слухняно сказав Мартін.
Вони протиснулись крізь ряди скалічених, стогнучих людей. Тхнуло потом, кров’ю, екскрементами.
– У приміщенні № 4 місць немає, – сказав штурмовик з двома зірками.
Мартіна повели в інше приміщення. Воно було менше першого і дуже яскраво освітлене. Кілька чоловік стояли обличчям до стінки.
– Ставай сюди, пархатий, – сказали йому.
Мартін став у ряд з іншими.
Грамофон грав пісню «Горст-Вессель».
квакав грамофон:
– Підспівуйте! – скомандували ззаду.
Звелись гумові дубинки, і ті, що стояли обличчям до стінки, заспівали. Платівку з піснею «Горст-Вессель» змінила платівка з промовою фюрера, потім знов завели «Горст-Вессель».
– Вітати! – залунала команда.
Люди біля стінки здіймали руки жестом стародавніх римлян. Коли хтось не досить прямо тримав руку або палець, на цю руку або на цей палець зі свистом обрушувався гумовий кийок.
– Співати, – лунала команда при звуках «Горст-Весселя».
Так тривало деякий час. Потім грамофон замовк. У кімнаті запанувала тиша.
Тиша тривала з півгодини. Мартін страшенно стомився і обережно трохи повернув голову.
– Струнко! – крикнув позаду нього голос, і його огріли кийком по плечу. Боліло, але не дуже.
Потім знову завели грамофон. «Голка затупилась, – подумав Мартін, – а я страшенно втомився. Та набридне ж їм нарешті милуватись моєю спиною».
– Тепер ми помолимось. Читайте «Отче наш».
Слухняно прочитали «Отче наш». Мартін давно вже не чув цієї молитви і мав про неї лише неясне уявлення. Він уважно стежив за словами; по суті, слова були хороші. Грамофон оголосив двадцять п’ять пунктів партійної програми. «Ось, нарешті, я зайнявся гімнастикою, так би мовити, – подумав Мартін. – Лізелотта, з нею найгірше. Лізелотта напевне висить тепер на телефоні. Мюльгейм теж».