А ще її чоловік думає, а що воно було б, якби вони із другом Сергієм тоді, ірреальну кількість років тому, сіли біля тих самих дівчат, але по-іншому: він біля чорнявої, Сергій біля білявої? Що від того змінилося б? Він звик до своєї, і навіть любить її. Але в разі перестановки то білява писала б театральні рецензії за копійки, а чорнява народила б хлопчика, якого немає в його колишнього друга. І яким був би той хлопчик?
А тоді так добре було гуляти вчотирьох, і він справді не знав, котра йому подобається більше. Точніше, так добре було, поклавши руку на плечі одній, дивитися, як друг обнімає другу. Якось після чарки горілки він поділився з дружиною тими своїми фантазіями. І їй це сподобалося, і вона пригорнулася до нього. І сказала, що також любила дивитися, як обнімалися його друг і її подруга, і навіть зауважила: він цілував її в щічку саме після того, як Сергій цілував чорняву Свєту.
— А може зробити спробу ще бодай раз посидіти вчотирьох? Довідайся, коли буде прем’єра, на якій вона може бути.
— Вона не акторка, лише критик.
— Ти говорила, що вона не пропускає прем’єр.
— Тоді вона казала із гордістю, що завжди буває на найпершому показі. І намагається взяти з собою свого.
— То візьми квитки. Про гроші не думай, бери в першому ряду. А я візьму букет якомога більший і шампанське найдорожче. Є слова, на які, здебільшого, усі реагують однаково, і мудрі, і не мудрі. І є жести, які також завжди справляють потрібний ефект... Як у театрі.
— Театр зараз у пошуках нових форм...
— А життя?
— Життя — театр...
«І нині ще триває дивне дійство...»
І нині ще триває дивне дійство
Таємного сакрального буття,
Де давні вірші, мов шляхетне військо,
Оберігають вічні почуття.
І кличе неприкаєне натхнення
В той світ високих дум і вічних слів.
…Та жодне слово із чужих рядків
Не резонує з плином сьогодення!..
Перший
Чоловік вже кілька днів ходив похмурий і роздратований, але вона знала: питати не треба. Прийде час, сам усе розповість. То ж звела контакти з чоловіком до мінімуму, більше займалася тим, куди чоловік не втручався. Поки чоловік не вимовив глухо й тяжко:
— Вітька розбився.
Вони з чоловіком заочно знали співробітників одне одного. З його слів вона знала, що Вітька — класний хлопець, молодший на декілька років, дуже привітний, дуже спокійний, дуже надійний.
— І головне, я мав їхати замість нього… — чоловіка прорвало, він почав говорити швидко, намагаючись вимовити за одиницю часу якомога більше слів, ніби компенсуючи своє недавнє похмуре мовчання, — Вірніше, він поїхав замість мене. Вночі! Він водить дуже охайно!
— Ти казав.
— Так! А тут ці неповнолітні мажори ганяли на татових тачках! Прямо по трасі! Він, схоже, намагався об’їхати їх.
— Але він живий? — обережно спитала вона.
— Живий, але… — чоловік махнув рукою, — Сорок переламів різного ступеня! Спочатку його завезли до якогось райцентру, поки встановили особу. Його мобілка також розторощилась, телефонів видобути не було звідки… — чоловік приречено перераховував усі випробування бідолашного Вітьки.
— А зараз він вже в Києві?
— Так, в травматології. Наші в нього були. А я, гроші я дав, і наступного місяця ще дам, а до лікарні до нього знаю, що треба, і не можу!
— Якщо хочеш, я можу піти з тобою, — запропонувала вона.
— Та яке там! Прийти з гарною бабою до молодого хлопця, який не відомо, чи ще матиме колись бабу! Він зі своєю саме напередодні посварився! — люто крикнув чоловік, додавши до останньої фрази ненормативне закінчення.
— Якщо ти зміниш думку й вирішиш, що я зможу внести в цю нелегку ситуацію якийсь позитив, скажеш, — сказала вона і знову пішла займатися собою.
Напередодні вихідних чоловік сказав, що, очевидно, якщо їй не буде дуже тяжко, бо видовище не з легких, якщо вона зможе, то він був би радий, якщо вона складе йому компанію.
То ж вони разом поїхали в лікарню до Вітьки. Чоловіча травматологія зустріла слабким запахом сечі та міцним духом хлорки та горілої казенної каші. Але чомусь на перший погляд було не так страшно, як уявлялося. Напевне, вночі сюди справді приходить диявол в усіх своїх проявах у вигляді фатального безсоння та нестерпного болю, який не тамує жодна ін’єкція. Але поки спокійно. Хворі на своїх металевих койках здебільшого сплять або лежать нерухомо з заплющеними очима, ледь погойдуючи гирями витяжки.