Дорогою до квартири автомобілів біля тротуару не було. Спостерігаючи за своїм районом, я помітив, що американці не мали звичаю прогулюватися вулицями. Було трохи по дев’ятій, коли я подивився на годинника на порозі багатоквартирного будинку, в якому жив Сонні, — сірої двоповерхової фабрики, де вироблялися сотні втомлених Американських Мрій. Усі арештанти вірили у винятковість своїх мрій, однак вони були хіба що бляшаними репродукціями втраченого оригіналу. Я подзвонив у домофон.
— Алло? — сказав Сонні. Я оповістив свою присутність, він злегка завагався, перш ніж сказати: — Впускаю.
Я піднявся сходами, а не ліфтом, щоб ні з ким не зустрічатися. На другому поверсі визирнув у коридор, перевірити, чи точно там нікого нема. Він відчинив двері за секунду після того, як я постукав.
Його квартира пахла домом: смаженою рибою, білим рисом, приготованим на парі, та сигаретним димом.
— Я знаю, чому ти тут, — мовив Сонні, поки я сідав на його диван.
Я стиснув сумку міцніше.
— То чому я тут? — спитав я.
— Софія, — відповів він, так само серйозний, як і я, хоч і взутий у пухнасті рожеві капці.
На ньому були спортивні штани і сіра кофта. На обідньому столі за його спиною зіщулилася друкарська машинка, з валка якої звисав аркуш паперу, а поряд з нею безладні купи документів. Під люстрою над обіднім столом, над попільничкою, пливла, повільно танучи, хмара диму, викиди мозкової активності Сонні. А на стіні над столом, наче задник до цих декорацій, висів такий годинник, як у ресторані Генерала і Мадам, теж із сайгонським часом.
— Ми ніколи не говорили про неї так, як слід було, — сказав Сонні. — Остання розмова вийшла ніякова, вибачаюся за це. Якби ми поводилися гідно, то написали б тобі листа на Філіппіни.
Ця несподівана й начебто щира занепокоєність моїм добробутом захопила мене зненацька.
— Це моя вина, — мовив я. — Варто почати з того, що я сам ніколи їй не писав.
Якусь мить ми дивились один на одного, а тоді Сонні посміхнувся і сказав:
— Я поганий господар, навіть не запропонував тобі випити. Як тобі ідея?
Не зважаючи на мої протести, він скочив на ноги і пішов на кухню, саме так, як передбачив Бон. Я поклав руку на пістолет у сумці, однак не міг змусити себе підвестися, піти за ним на кухню і швидко всадити кулю йому за вухо, як порадив Бон. «То буде милосердно», — сказав він. Так, звісно, однак грудка крохмалю в животі приклеїла мене до дивана, оббитого жорсткою, тривкою до забруднень тканиною, призначеною для побачень у мотелях. Стоси книжок на килимовому покритті підпирали стіни, на старому телевізорі тихенько бурмотіло сріблясте стерео. Над кріслом висіла плямиста, вочевидь аматорська картина в стилі божевільного Моне, ілюструючи цікавий принцип: для того щоб зробити середовище привабливішим, краса не потрібна. Дуже огидна річ може зробити огидну кімнату не такою огидною, через порівняння. Інший доступний спосіб зробити світ симпатичнішим — змінити не його, а те, як ти його бачиш. Саме це, крім іншого, і робила пляшка бурбону, з якою повернувся Сонні, повна на третину.
— Чуєш? — спитав він, кивнувши на стерео. Ми обережно тримали свої склянки на колінах. — Після всіх камбоджійських атак на наші прикордонні міста ми щойно вдерлися в Камбоджу. А можна було б подумати, що годі з нас війни, що не треба ще однієї.
Я подумав про те, що прикордонні сутички з червоними кхмерами — неймовірна удача для Генерала, бо всі відволікатимуться від нашого кордону з Лаосом.
— Це проблема перемоги, — сказав я. — Усі такі збуджені, що готові знову битися.
Сонні кивнув і відпив бурбону.
— У програші добре те, що він утримує від чергової війни, хоча б на якийсь час. Хоча це не про твого Генерала.
Я хотів запротестувати, але Сонні підняв руку і вибачився:
— Перепрошую, я знову говорю про політику. Присягаюся, брате, більше ніякої політики в сьогоднішній розмові. Ти ж знаєш, як це важко для того, хто вірить, що політики стосується все.
— Навіть бурбон? — спитав я.
Він посміхнувся.
— Гаразд, може, бурбон і не політичний. Я не знаю, про що говорити, як не про політику. Це моя слабкість. Більшість людей не терпить цього. Але Софія може. Я говорю з нею так, як ні з ким більше. Це кохання.