— Моя мати вчила мене цього, — сказав я. — Але ж моє зізнання показує мою шану до матері й те, чому мого батька не слід поважати.
— Стосунки між вашими батьками і правда нещасливі. Вам може здатися, що в мене нема серця, але це не так. Я дивлюся на ваше становище і дуже спочуваю вам, зважаючи на це прокляття. Як може бути вихованим дитя, джерело якого забруднене? І все одно не можу не думати, що саме наша культура, а не західна говорить нам про вашу складну ситуацію. «Талант та доля схильні до ворожнечі». Чи вам не здається, що у вашому випадку можна вжити ці слова Нґуєна Ду? Ваша доля в тому, що ви байстрюк, а талант, як ви кажете, — дивитися на речі з двох боків. Вам було б краще, якби ви бачили їх з одного. Єдине зцілення для байстрюка — стати на чийсь бік.
— Ваша правда, Товаришу Коменданте, — сказав я, і, можливо, що так воно й було. — Але вчинити правильно ще важче, ніж зрозуміти, як саме буде правильно.
— Згоден. Мене бентежить те, що ви цілком розсудливий при спілкуванні віч-на-віч, але такий бунтар на папері. — Комендант налив собі непроцідженого рисового вина з пляшки з-під содової. — Хочете?
Я похитав головою, попри те що в горло мені билося мало не еротичне бажання випити.
— Чаю, будь ласка, — прохрипів я.
Комендант налив мені ледь теплої підфарбованої води.
— На вас сумно було дивитись у перші тижні. Ви були схожі на безумця. Ізоляція пішла вам на користь. Тепер ви очистилися, принаймні фізично.
— Якщо алкоголь такий шкідливий для мене, то чому ви п’єте, Коменданте?
— Я п’ю не надмірно, на відміну від вас. Навчився дисципліни під час війни. Коли живеш у печері, переосмислюєш усе своє життя. Навіть те, що треба робити з власними відходами. Ніколи не думали про це?
— Так, трохи.
— Чую у ваших словах сарказм. Ви все одно не вдоволені табірними умовами у вашій камері? Це дрібниці проти того, що я пережив у Лаосі. Саме тому мене дивує, які нещасні бувають наші гості. Ви скажете, що це вдаваний подив, але ні, я насправді здивований. Ми не пхали їх у підземні коробки. Не заковували в кайдани, аж доки ноги не заслабнуть. Не поливали їхні голови вапном і не били до крові. Натомість ми даємо їм вирощувати власну їжу, будувати власні будинки, дихати свіжим повітрям, бачити сонячне світло і працювати над перетворенням цього краю. Порівняйте це з тим, як їхні американські союзники отруїли ці місця. Жодного дерева. Нічого не росте. Міни та бомби, що не встигли розірватися, вбивають і калічать невинних. Це колись була красива земля. Тепер — пустка. Я намагаюся наводити ці порівняння в розмовах з нашими гостями і бачу по очах, що вони не вірять мені, навіть коли погоджуються на словах. Ви принаймні чесний зі мною, хоча, якщо чесно, це не найкраща стратегія.
— Я все життя був у підпіллі заради революції, Коменданте. Революція щонайменше може дати мені право вийти на землю і бути цілковито чесним стосовно того, що я робив, принаймні перш ніж ви знову опустите мене під землю.
— Ну ось, знову непокора без жодної на те причини. Розумієте, ми живемо в украй чутливий час. Революції знадобляться десятиліття, щоб перебудувати країну. У такі моменти цілковита чесність не завжди цінується. Але тому я й тримаю тут ось це.
Комендант вказав на банку під сукном, що стояла на бамбуковій поличці. Він уже показував її мені, й не раз, хоча одного разу було задосить. Однак він перехилився через стіл і зняв з банки тканину, і я не міг нічого зробити, довелося перевести погляд на цей експонат, що, якби в світі існувала справедливість, слід було виставити в Луврі чи одному з інших великих музеїв, присвячених досягненням Заходу. У формальдегіді плавала зелена потвора, було схоже, що вона походить з відкритого космосу чи найдивніших, найглибших глибин океану. Винайдені американським Франкенштайном хімікати призвели до появи цього оголеного, зморщеного немовляти з одним тілом, але двома головами, чотирма заплющеними очима і двома ротами, роззявленими в довічному монголоїдному позіху. Два обличчя дивилися в різних напрямах, дві руки були згорнуті на грудях, а дві ноги розставлені, відкриваючи зварений горішок чоловічої статі.
— Уявіть, що відчула мати, — комендант постукав пальцями по склу. — Чи батько. Уявіть, як вони кричали: «Що це таке?».
Він похитав головою і випив своє рисове вино кольору розведеного молока. Я облизав губи, і комендант нічого не помітив, хоча мій зневоднений язик страшенно скреготів, торкаючись ламких губ.
— Ми могли б розстріляти всіх полонених, — сказав він. — Наприклад, вашого друга Бона. Асасин «Програми Фенікс» заслужив на розстрільну команду. Те, що ви його захищаєте і виправдовуєте, погано впливає на ваш характер і ваші судження. Але комісар милостивий, він вважає, що кожного можна реабілітувати, навіть якщо він і його американські господарі вбивали всіх, кого хотіли. На противагу американцям та їхнім маріонеткам, наша революція виявляє свою щедрість, давши їм шанс спокутування через працю. Чимало з цих так званих лідерів ані дня не працювали на фермі. Як можна вести в майбутнє сільськогосподарське суспільство, не маючи уявлення про життя селянина?