Ми сиділи мовчки, поки Генерал наливав нам.
— За тебе, Клоде, — підніс я свою склянку. — Мої вітання.
— З приводу? — запитав він, так само піднісши свою.
— Тепер ти знаєш, що таке бути одним з нас.
Він коротко й гірко засміявся.
Я думав так само.
Командою до останнього етапу евакуації мала стати пісня «Біле Різдво» на хвилях американської радіослужби, однак навіть це пішло не за планом. По-перше, через те що інформація про пісню була вкрай таємна і призначена лише для американців та їхніх союзників, усе місто знало, на що саме чекати.
— І як ви думаєте, що сталося? — спитав Клод. — Диджей не зміг знайти пісню Бінга Кросбі. Перевернув усе у своїй кімнатці в пошуках плівки, і, звісно ж, її не було.
— І що тоді? — мовив Генерал.
— Знайшов цю пісню у виконанні Теннессі Ерні Форда і поставив.
— А це хто? — перепитав я.
— Звідки мені знати? Принаймні музика та ж сама, і мелодія.
— Тоді все гаразд, — сказав я.
Клод кивнув.
— Усе шкереберть. Будемо сподіватися, що історія забуде про цей безлад.
Саме про це чимало генералів і політиків молилися, перш ніж іти спати, однак деякі різновиди безладу можна виправдати, а деякі — ні. Взяти хоча б назву операції, «Часті вітри», — одна помилка віщувала про іншу. Я рік розмірковував над тим, чи можна мені подати до суду на уряд США за професійну некомпетентність чи хоча б злочинну нестачу творчої уяви. Хто той військовий геній, що вичавив ці «Часті вітри» з-поміж своїх стиснених сідниць? Чи нікому не спало на думку, що «Часті вітри» можна проасоціювати з «Божественним вітром», який надихав камікадзе, або ж, імовірніше, з неісторичним, та навіть і підлітковим контекстом випускання газів, що, як відомо, може призвести до ланцюгової реакції — ось вам і часті? Чи, може, я недостатньо шаную цього генія за його іронію з серйозним обличчям, бо, може, це саме він обрав «Біле Різдво» як насмішку з моїх земляків, які не лише не святкували Різдва, а й ніколи не бачили його білим? Чи не могла ця невідома іронічна людина передбачити, що те повітря, що його збили гвинти американських гелікоптерів, стане еквівалентом хмари газів, випущеної в обличчя тих, хто лишився позаду? Зважуючи тупість та іронію, я вибирав останню, бо іронія лишала американцям останні крихти гідності. Тільки це можна було врятувати в тій трагедії, яка спіткала нас чи яку ми стягли на себе, залежно від того, з чиєї позиції дивитися. Складним у цій трагедії було те, що вона не мала чіткого кінця, на відміну від комедії. Вона досі займала нас, понад усе Генерала, що нині взявся до бізнесу.
— Я радий, що ви тут, Клоде. Вчасніше і бути не могло.
Клод знизав плечима.
— Вчасність — це те, що мені завжди добре вдавалося, Генерале.
— У нас є проблема, про яку ви попереджали, перш ніж ми поїхали.
— Яка саме? Скільки я пригадую, проблема була не одна.