— У нас є інформатор. Шпигун.
Обидва подивилися на мене, начебто шукаючи підтвердження. Я зберігав спокійний вираз обличчя, хоча шлунок у мене почав обертатися проти годинникової стрілки. Коли Генерал назвав ім’я, виявилося, що він про огрядного майора. Мій шлунок закрутився в інший бік.
— Я його не знаю, — сказав Клод.
— Він не з відомих. Не визначний офіцер. Це наш юний друг вирішив узяти майора з нами.
— Якщо пам’ятаєте, сер, майор…
— Це не має значення. Важливо те, що я був втомлений і зробив помилку, доручивши цю роботу вам. Я вас не звинувачую, я звинувачую себе. Тепер час виправити цю помилку.
— Чому ви думаєте, що це він?
— По-перше, він китаєць. По-друге, мої контакти в Сайгоні кажуть, що в його родини справи йдуть дуже, дуже добре. По-третє, він гладкий. Не люблю гладких.
— Те, що він китаєць, не означає, що він шпигун, Генерале.
— Я не расист, Клоде. Я до всіх своїх людей ставлюсь однаково, байдуже, звідки вони, як-от наш юний друг. Але цей майор… одне те, що його родина в Сайгоні процвітає, мені підозріле. Чому в них усе добре? Хто дозволяє їм процвітати? Комуністи знають усіх наших офіцерів та їхні родини. Жодна з них не живе вдома добре. А його?
— Непрямі докази, Генерале.
— Раніше це вас не зупиняло, Клоде.
— Тут усе інакше. Мусите грати за новими правилами.
— Але ж правила можна обійти, чи не так?
— Та хоч порушити, якщо знаєте як.
Я підбив підсумки всього, що дізнався. По-перше, я цілком випадково, на свій жаль, зробив вдалий хід і звинуватив невинного. По-друге, Генерал мав контакти в Сайгоні, тобто якийсь опір усе ж таки існував. По-третє, Генерал міг зв’язатися зі своїми людьми, хоча прямого зв’язку не було. По-четверте, Генерал знову повністю став самим собою, вічним інтриганом, який має принаймні по одному плану в кожній кишені, і ще один у шкарпетці.
Обвівши руками приміщення, він мовив:
— Я вам здаюся схожим на дрібного бізнесмена, панове? Схоже, що я дістаю втіху, продаючи алкоголь п’яницям, чорним, мексиканцям, безпритульним і наркоманам? Я вам дещо скажу. Я чекаю свого часу. Війна не закінчилася. Ці покидьки-комуністи… гаразд, вони боляче по нас вдарили, треба визнати. Але я знаю свій народ. Я знаю своїх вояків, своїх людей. Вони не здалися. Вони прагнуть битися й померти, якщо матимуть шанс. Це все, що нам треба, Клоде. Шанс.
— Браво, Генерале, — сказав Клод. — Я знав, що надовго вас не збити.
— Я з вами, сер, — сказав я. — До кінця.
— Добре. Бо це ви обрали майора. Вам слід виправити помилку, згодні? Я знав, що ви погодитеся. Ви не мусите робити це сам. Я вже обговорив проблему майора з Боном. Ви вдвох подбаєте про неї. Пошук рішення лишаю вашій безмежній уяві й досвідові. Ви ніколи не розчаровували мене раніше, крім випадку з майором. Тепер можете реабілітуватися. Зрозуміло? Добре. Тепер залиште нас. Нам з Клодом треба обговорити справи.
У крамниці було порожньо, за винятком Бона, що дивився фосфоресцентну, гіпнотичну трансляцію бейсбольного матчу в крихітному чорно-білому телевізорі біля каси. Я вивів у готівку чек, відшкодування переплати від податкової служби. Сума була невелика, однак мала символічне значення, бо ж у моїй країні ніколи уряд не повернув би своїм пригнобленим громадянам нічого з того, що встиг у них забрати. Сама ідея видавалась абсурдною. Наше суспільство було клептократією найвищого розряду, уряд прагнув якомога більше вкрасти в американців, пересічні особистості прагнули якомога більше вкрасти в уряду, найгірші з нас прагнули якомога більше вкрасти одне в одного. Тепер, попри спочуття до моїх земляків на чужині, я не міг не відчувати, що наша країна народилася знову і нарости чужої корупції омило полум’я революції. Замість відшкодування податкових переплат революція перерозподілить нечесно здобуті багатства, згідно з філософією «все бідним». Те, що бідні зроблять зі своїми соціалістичними благами, залежить від них. Щодо мене, я витратив свої капіталістичні гроші на достатню кількість алкоголю, якого нам з Боном вистачило, щоб поринути в забуття до наступного тижня. Можливо, це був і не завбачливий вибір, однак вибір — моє священне американське право.
— Майор? — сказав я, поки Бон збирав пляшки. — Ти справді думаєш, що він шпигун?
— Що я можу про це знати? Я лише пішак.
— Робиш те, що тобі кажуть.
— Як і ти, розумнику. Якщо вже такий розумний, то ти і плануй. Ти знаєшся на таких речах краще за мене. А от брудні справи лиши мені. Тепер іди сюди, подивись. — За прилавком під касою на гачку висіла обрізана двостволка. — Подобається?