Насправді Лан була пацанкою, яку Мадам чи няньці доводилося заганяти в цей ао дай щоранку. Своє бунтарство вона якнайкраще виразила в тому, що була відмінницею і заробила, як і я, стипендію у Штатах. У її випадку то був Каліфорнійський університет у Берклі, в якому Генерал та Мадам вбачали комуністичну колонію професорів-радикалів і революційних студентів, які тільки те й роблять, що спокушають невинних. Вони хотіли відправити її в жіночий коледж, де єдиною небезпекою була б лесбійська зваба, але Лан наполягала на Берклі й не подала документи до жодного з них. Коли батьки заборонили їй їхати, Лан погрожувала покінчити з життям. Ані Генерал, ані Мадам не сприйняли її погрози серйозно, поки вона не проковтнула жменю снодійного. На щастя, жменька в неї була невеличка. Підлікувавши її, Генерал уже хотів здатися, однак Мадам лишилася непохитною. Тоді Лан одного дня кинулася в річку Сайгон, хоча й обрала момент, коли набережна була повна перехожих і двоє стрибнули за нею, поки вона пливла у своєму білому ао даї. Нарешті Мадам теж здалася, і восени сімдесят другого року Лан полетіла до Берклі вивчати історію мистецтв — батькам здалося, що ця спеціалізація розвине в ній жіночу чутливість і зробить її придатною для шлюбу.
Влітку сімдесят третього та сімдесят четвертого додому вона з’являлася чужинкою в джинсах кльош і з пір’ям у волоссі, блузки туго, немов батут, натягувалися на її грудях, а дерев’яна підошва черевиків додавала кілька дюймів до її скромного зросту. Мадам садовила її у вітальні і, згідно з бабусиними заповітами, читала їй лекції про важливість збереження дівочої честі та плекання «Трьох підкорень і чотирьох чеснот» — від цієї фрази на думку спадали снобістські еротичні романи. Саме лише згадування її дівочої честі, що була в небезпеці, а то й взагалі, ймовірно, втрачена, забезпечувало піч моєї уяви дровами, і я підтримував цей вогонь у тиші своєї кімнати, трохи далі коридором від її спальні, яку вона ділила з меншою сестрою. Лан кілька разів відвідувала Генерала та Мадам, відколи ми прибули до Каліфорнії, але мене з такої нагоди в гості не запрошували. Не взяли мене й на урочисте вручення їй диплома з відзнакою, що відбулося пару місяців тому. Найбільше я чув про Лан, коли Генерал щось буркотів про свою невірну дочку, що нині називала себе Ланою, і не повернулася додому після випуску, а вирішила жити по-своєму. Хоч я і намагався підштовхнути Генерала до розмови про те, чим Лана займалася після випуску, на цю тему він був незвично мовчазний.
Тепер я знав, і знав, чому так вийшло. Лана на сцені не мала жодного стосунку до Лан, яку я пам’ятав. Інша співачка у групі була традиційним янголом — зеленкувато-жовтий ао дай, довге пряме волосся, акуратна косметика, вона співала просочені естрогеном балади про покинутих жінок, що плачуть за далекими коханими вояками або ж самим втраченим Сайгоном. У піснях Лани не було ані суму, ані втрат, ця сучасна звабниця не дивилася назад. Навіть мене шокувала чорна шкіряна міні-спідниця, що так і погрожувала відкрити таємницю, про яку я так часто фантазував. Золотий шовковий топ з бретелькою через шию мерехтів з кожним рухом її торса, коли вона набирала повні легені повітря, спеціалізуючись на зухвалих енергійних номерах, які блюзові та рокові команди нашої батьківщини опанували з метою розважити американських військових та американізовану молодь. Я чув, як раніше цього ж вечора Лана співала «Горду Мері», й не усвідомив, що це вона, а тепер довелося стримувати себе і не витріщатися на неї, поки вона виконувала свою хрипку версію «Крутись і кричи», змусивши майже всіх у віці до сорока років вийти на танцмайданчик. Разом з простим, однак елегантним ча-ча-ча, твіст був улюблений танець південних народів, бо не вимагав координації рухів. Навіть Мадам танцювала твіст, достатньо невинний для того, щоб випустити і дітлахів зграйкою потанцювати. Однак глянувши на стіл Генерала, що містився на почесному місці біля краю танцмайданчика, я побачив, що і Генерал, і Мадам сидять на місцях з таким виглядом, наче в роті у них кислий плід того тамаринда, що затіняв їхню втрачену віллу. І не дивно! Бо ж ніхто не крутився так, як сама Лана, і кожен порух її стегон рухав механізм, який притягував уперед голови всіх чоловіків на танцмайданчику, а тоді відштовхував їх назад. Я міг би теж взяти в цьому участь, якби зі мною не танцювала міз Морі, твістуючи з такою дитячою радістю, що і я не міг стримати посмішку. Вона виглядала жіночніше, ніж завжди, приколола лілею до завитого волосся і вдягнула шифонову сукню, що відкривала коліна. Я зробив її зовнішності не один комплімент і скористався нагодою подивитись на її колінки під час твісту, щоб зробити їй ще один комплімент, уже з приводу танців.